Велике народження і наше повноліття - Чарльз Сперджен

Народження нашого Господа Ісуса Христа у цей світ є джерелом великої радості. Вона нічим не затьмарена. Радість від народження Сина протилежна тій скорботі, яку викликали Його розп'яття і смерть. Народження Ісуса у ВИфлеємі - це те джерело, з якого ми черпаємо радість, і нічого, окрім радості. Ангельський спів на честь народження Христа супроводжував цю радісну подію і сповіщав мир усій землі і добру волю людям. У вифлеємській зорі немає нічого зловісного, і ми спокійно можемо співати: "Дитя народилося нам, даний нам син". З того часу, як Вічний Бог зійшов з небес і прийняв образ Свого творива, що збунтувалось проти Нього, Бог в плоті став із нами, а не проти нас, як це було раніше. Візьміть малятко на руки і побачте Боже спасіння, Він не буде знищувати людей...

Для тих із нас, хто насправді належить Богові, втілення є предметом свідомої радості, що збільшується разом по мірі того, як ми більше розуміємо цю подію. Так все більш величавою стає ріка, що приймає воду потоків і потічків, що впадають в неї. Народження Христа дарує не лише тільки надію, але і впевненість у добрі. Справа не лише в тому, що Христос зробив нашу природу Своєю, дуже важливо, що він вступив в союз з нами, ставши однією плоттю із людиною заради таких же великих цілей, як і Його любов. Він єдиний зі всіма нами, що вірять в Його ім'я.

Звернемось до слів із Післання до Галатів. Ці вірші дають нам можливість пороздумувати про вплив народження Ісуса Христа на церкву Божу. Ви знаєте, улюблені, що Його другий прихід призведе до чудових змін в церкві Божій. "Тоді праведні засяють, як сонце". Очікуючи другого приходу Христа, ми надіємось, що Господь змінить стан церкви, зробить її значно важливішою і набагатою вагомішою порівняно із сьогоднішнім її станом. Тоді ті, хто знаходяться в боротьбі, будуть святкувати перемогу, а ті, хто в праці - радісно співати. Зараз час битви, але другий прихід принесе з собою і перемогу, і спокій. Сьогодні наш Цар наказує нам ідти в бій, але скоро Він буде в славі царювати на Сіоні зі Своїм народом. Коли Він явиться, ми станемо такими, як Він, бо побачимо Його таким, як Він є. Тоді наречена прикрасить себе перловим намистом в очікуванні свого Нареченого.  Все творіння, що нині стогне і страждає разом із церквою, яка переживає муки народження, дочекається кращого часу. Це обіцяє нам другий прихід.

А що нам приніс перший прихід? Чи воно змінило церкву Божу? Без жодного сумніву, змінило. Апостол Павло в Післанні до Галатів говорить, що ми були маленькими дітьми, були в рабстві у матеріального світу, доки, нарешті, не прийшла повнота часу, коли "Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом". Хтось скаже: "Але ж тут мова йде про євреїв". Так, але в попередньому розділі апостол Павло переконливо просить не розділяти церкву на поган і євреїв. Для нього існує лише одна церква, і коли він каже, що ми були в рабстві, то звертається до галатійських віруючих, багато-хто з них були поганами. Апостол не говорить про них ні як про поган, ні як про євреїв, а як про частину єдиної невидимої церкви Божої. В ті далекі часи, коли вибрання стосувалось головним чином колін Ізраїля, завжди були такі вибрані із інших народів. Для Бога вибрані ніколи не були ні євреями, ні поганами, а були тими, хто спасений в Ісусі Христі. Отже, Павло повідомляє нам, що церква до приходу Христа була подібна дитині в школі, що росла під наглядом вчителів і опікунів, чи підлітку, який не досяг свідомого віку і тому живе під суворим наглядом покоївок. День народження Ісуса став першим днем нової епохи церкви: віруючі перестали бути дітьми, але стали дорослими у Христі. Своїм першим пришестям наш Господь вивів церкву із стану дитинства і привів до зрілості, яка дозволила їй вступити в права спадкоємиці і використати те, що їй належить. Був зроблений чудовий крок від покори суворому наставнику-закону до свободи дорослого спадкоємця. І зміна положення давніх віруючих призвело до того, що найменший в часи Нового Завіту став більшим від найбільшого віруючого в часи Старого ЗАвіту. З народжених жінками не було більшого, ніж Іван Хреститель, але все ж найменший в Царстві Божому більший за нього. Іван Хреститель подібний до дев'ятнадцятирічного юнака, який за законом все ще дитина, все ще підкоряється опікунас і не має права розпоряджатись своїм спадком. Але останній віруючий у Христа вийшов з дитинства і "тому вже не раб, але син; а якщо син, то і спадкоємець Божий через Ісуса Христа".

(Уривок з 12ї Різдвяної  проповіді Чарльза Сперджена "Велике народження і наше повноліття". Повний текст цієї та інших його проповідей (російською мовою) доступний на сайті Spurgeon-book.com)