Тяжко усвідомлювати, що винуватців злочинів часів Януковича не притягнуто до відповідальності. Я не знаю, які причини цього; не знаю усіх закулісних компромісів і домовленостей. Припускаю, що, як завжди, тут спрацьовує те, що політика – це «мистецтво можливого». Проте «непотоплюваність» усіх отих шуфричів, єфремових, колесниченків, їхня переконаність, що їм і цього разу вдасться «развести всех, как котят» і знову, як після Помаранчевої революції, перетворитися зі злочинців на політичних опозиціонерів, здатні вивести з себе навіть найсумирнішу людину.

Втім, існує версія, що це самі «постраждалі» влаштовують такі шоу, щоб підняти собі рейтинг в очах своїх симпатиків. Що ж, можливо. Має право на існування і версія, що все це – проплачені Москвою акції, які покликані дискредитувати новітнє піднесення українського духу. Саме ця версія видалася б мені найбільш реалістичною. Але тоді ми мали б побачити в суспільстві здорову реакцію відторгнення таких методів і миттєві запобіжні кроки з боку їхніх свідків.

Майдан виграв своє відчайдушне протистояння зі злом не тому, що зібрав команду крутих мачо, а тому, що стояв на стороні добра. Тому що гідно повстав проти негідної влади. Тому що піднявся на захист цінностей, що їх потоптав цинічний режим. Саме тому ми й мали на собі благословення Господнє.

Звідси висновки. Якщо описані факти – це ініціатива наших «відважних месників», то хай усвідомлять, що слідом за покараними у смітник летить і Боже благословення. Якщо ці факти – путінські провокації чи прояви передвиборчих політтехнологій, то зробімо все, щоб їх не допустити.

Наберімося терпіння й мудрості: ту гірську річку, яку нам треба перейти, не переплигнути за один раз. Більш реалістичним є перестрибувати з каменя на камінь, ризикуючи послизнутися і замочити ноги, але крок за кроком простувати до мети.

Домагаймося нормального функціонування державних інституцій, але передусім дбаймо про духовне одужання нашого суспільного організму. Бо ж звідки беруться знахабнілі корумповані чиновники, як не з нас самих – «білих та пухнастих»?

І за будь-яких обставин залишаймося «воїнами добра». Бо «мусить твій табір бути святий, щоб Господь не бачив нічого негожого в тебе та не відвернувся від тебе» (Втор 23:15).

Интервью с отцем Тихоном Кульбакой — священником Донецкого экзархата Украинской Греко–Католической Церкви, соорганизатором «Молитвенного марафона» в центре Донецка, проведшим 12 суток в плену у боевиков т.н. Новороссии. О том как любить врагов во время войны, об Украине и настоящей каждодневной вере в Христа.

Пять месяцев назад в Донецкой обладминистрации собрались представители разных религиозных конфессий. Одним из основополагающих решений этой встречи стало создание «Молитвенного марафона» — публичной молитвы на пл. Конституции, что в самом центре Донецка. Сергей Косяк — пастор церкви «Ассамблея Божья» возглавил рабочую группу, стал координатором молитвенной палатки.

Християни повинні говорити про політику хоча б тому, що Біблія в основному говорить про неї. Від вавилонської вежі до апокаліпсису – всюди мова йде про царів, священників, імперії, царства, народи, війни. Це хіба не політична термінологія? Якщо ми серйозно не почнемо її вивчати, то наша ефективність у сучасному світі буде сумнівною.

«Що понад усе надихає в радянському режимі, так це його провал. Якби він досяг успіху... я б порахував, що меж залякуванню і закабаленню людини не існує». -- Малькольм Маггерідж