«Люди принимают законы, а церкви созидают людей». Это выражение очень хорошо описывает роль церкви в жизни христианского народа. Влияние церкви на систему правления не должно проявляться в прямом вмешательстве и в формировании гражданских законов. Это должно быть не "позиционной властью", а "властью влияния".

Тема взаємовідносин  Церкви та держави є дуже складною. З одного боку, неправильне розуміння цього питання породжує грандіозні проблеми, фатальні наслідки, які можуть віками впливати на народи. Через те, що інститути Церкви і держави мають конкретне місце та модель в задумі Бога, нам необхідно вивчити цю модель і тільки відповідно до неї діяти.

У традиційному західному розумінні законовладдя підкорення закону можливе, коли існують певні правові норми, які служать ефективною протидією свавіллю влади. З цього виходить, що верховенство закону не обмежується позитивним правом, а вимагає від держави дотримання принципів «вищого права».

Ми, представники культури Заходу, сприймаємо нашу систему правління з балансом свободи і порядку так, ніби вона лежить у самій природі речей, як щось дане.