Перебувайте в Христі щомиті — Ендрю Моррей

Виноградник був символом народу Ізраїльського, серед якого повинна була вирости істинна Виноградна Лоза; а галузка є символом віруючого, що зростає на Лозі Виноградній. Пісня про виноградник — це пісня про Лозу і в той самий час про кожну її галузку. Повеління і зараз все ще направлене до тих, хто зберігає виноградник; нехай вони послухають його і співають, допоки найслабший віруючий не вивчить і не приєднається до радісного наспіву: «Заспівайте про нього... Я, Єгова, зберігаю його, щомиті, вночі і вдень стережу його».

Яка відповідь з уст Самого Бога на запитання, що настільки часто задається: чи можливо віруючому перебувати в Ісусі, чи можливо в цьому земному житті досягнути дійсно нерозривного єднання із Сином Божим? Звісно ж, ні, якщо це єднання досягається нашим старанням, напруженням наших власних сил. Але те, що неможливе людині, можливе Богу. Якщо Сам Господь зберігатиме душу вдень і вночі, спостерігатиме за нею і наповнюватиме її щомиті, то, звісно, безперервне спілкування з Ним приносить велике благословіння для тих, хто довірив Богові усі свої справи, слова і думки. Тоді, звісно ж, перебування гілки на Лозі вдень і вночі, взимку і влітку буде живим неперервним спілкуванням з Господом. Це і є істинне перебування у Христі.

Щоправда, у відомому сенсі немає жодного віруючого, який не перебував би у Христі; без цього немає істинного життя: «Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галузка, і всохне» (Iван.15:6). «...Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви» (Iван.15:5). Тут Він говорить про те свідоме, добровільне і щире посвячення себе Богові, про повну самовіддачу, через яку ми приймаємо Його пропозицію і погоджуємося на перебування у Ньому, як на єдиному образі життя, вибраному нами.

Але є два заперечення проти нашої впевненості, що ми завжди є здатні так перебувати у Христі.

1. Перше викликане недовірою до людської природи: багато хто вважає, що наші обмежені сили не дозволяють нам займатися двома різними справами водночас. Адже Провидіння Боже ставить деяких людей на такі роботи, де вимагається віддавати цілі години зосередженої уваги ділу, що виконується. З'являється запитання, як може така людина, увага якої поглинута її справами, бути водночас зайнятою Христом і підтримувати з Ним спілкування?

Вважається, що тісне спілкування із Христом вимагає такого зусилля і безпосереднього спрямування наших думок до небес, що для насолоди Божою благодаттю людині необхідно відокремитися від усіх сторонніх життєвих справ. Саме таке помилкове увлення і спрямовувало перших монахів в пустелю. Але, дяка Богові, віруючим людям немає потреби для такої втечі від світу. Перебування у Христі не є робота, що вимагає щохвилинного відволікання розуму чи почуттів, щоби безпосередньо і активно віддаватися Йому. Але це віддача себе охороні Божої любові, сповнена довіри, що перебуває в нас, і свята присутність якої оберігає нас від усякого зла навіть в той час, коли ми всю свою увагу і старанність віддаємо нашим земним заняттям. Завдяки такій вірі і розумінню серце перебуває у спокої, мирі і радості, усвідомлюючи, що воно збережене і тоді, коли саме себе не здатне оберігати.

У звичайному житті ми знаходимо численні приклади прояву сильної любові, що наповнює душу людини, яку вона дбайливо береже у серці в той час, як розум зосереджений на роботі, що вимагає повної її уваги. Уявіть собі батька родини, тимчасово розлученого із домом, щоби заробити для своїх улюблених те, в чому вони мають потребу. Він любить дружину і дітей і мріє повернутися до них. В нього можуть бути години інтенсивної роботи, коли він не має ані хвилини часу подумати про них, та, однак, його любов настільки ж глибока і щира, як і тоді, коли він може бачити перед собою їх образи. І така любов і надія зробити їх щасливими підтримують і наповнюють його таємничою радістю в його роботі. Подумайте про люблячу маму: вона ніколи, ані на хвилину не втрачає почуття любові і турботи про своїх дітей: свідомість і любов її — тут, посеред її справ і обов’язків.

І чи можна вважати неможливим для Безсмертної Любові оволодіти нашим духом і берегти його так, щоби і ми також ані на хвилину не втрачали таємного усвідомлення: ми у Христі і завжди оберігаємось Його всемогутньою силою. Так, це можливо, ми можемо бути впевнені в цьому. Наше перебування в Ісусі є дещо більше, аніж єдність любові — це єдність життя. У праці, спокої усвідомлення життя ніколи не залишає нас. І точно так само могутня сила Вічного Життя підтримує всередині нас усвідомлення Своєї присутності чи, краще сказати, Христос — життя наше — Сам живе в нас і Своєю присутністю підтримує наше усвідомлення, що ми є в Ньому.

2. Друге заперечення стосується нашої гріховності. Християни настільки звикли вважати щохвилинну гріховність чимось настільки цілком невідворотним, що дивляться на неї, як на звичайну, природню справу, вважаючи, що ніхто не здатен втримуватися у непорушному єднанні зі Спасителем, що часто ми можемо впасти і бути невірними.

Але чи не через те це відбувається, що сама природа наша є ніщо інше, як джерело зла і що перебування у Христі було наперед призначене для нас, як єдина, та втім цілком достатня умова не грішити. Невже Небесна Лоза — живий люблячий Христос, в Якому ми маємо перебувати і Чия всесильна рука триматиме нас міцно, — не є мірилом наших надій на майбутнє? Невже Він дав заповідь «Перебувайте в Мені» і не забезпечив нас Своєю благодаттю і силою для її виконання? І невже головним чином ми не маємо Отця як Виноградаря, щоби берегти нас від падіння, і це не в загальному широкому сенсі, а у відповідності з Його обітницею: «щохвилі... вдень та вночі»?

О, якби ми дивилися на нашого Бога як на охорогця, про Якого сказано: «Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою» (Пс.120:7), ми б навчилися вірити, що свідоме перебування у Христі щомиті вночі та вдень є саме тим, що приготував Бог люблячим Його.

Уривок із книги Ендрю Мюррея «Перебувайте в Мені», розділу 13 «Перебувайте в Христі щомиті». Повністю (російською мовою) книга доступна на сайті LIBMY.com.

Ендрю Мюррей (1828 — 1917) — місіонер у Південній Африці, вчитель, пастор та письменник. З огляду на його богослів’я, його також вважають одним з родоначальників п’ятидесятницького руху.