«Я вдячний Богові за все» — Олександр Віславський [відео]

— Ви були одним з учасників легендарної групи «Песняры». Зараз Ви могли б відповісти, для чого Вам це все було потрібно?

— Це було частиною чуда, навчання. Я потрапив в групу «Песняры» спочатку через молодіжну студію. На день там проходило прослуховування по 70-80 чоловік. В цьому складі я пропрацював 4 роки, до моменту розпаду Союзу в 1991 році. Звісно, якщо б тоді хтось прийшов кращий від мене, то мене б «посунули». В нас було дуже багато «живих», не «фанерних» концертів, по два, три, іноді й чотири концерти в день. Ночами я ще й працював аранжувальником, писав ноти. Я просто навчився працювати, і коли мені зараз мої учні кажуть «ой, як важко», я відповідаю: «не смішіть, це не важко».

— Якщо не брешуть джерела, Ви присвятили себе музиці з 14 років?

— Ні-ні, брешуть. Я починав в 6 років, 11 років в консерваторії. Це нашивалося ССМШДК — середня спеціальна музична школа при державній консерваторії, і щойно ми навчилися писати, нам дали зошити з запитанням: «Ким ви хочете бути?» Хтось писав «композитором», «скрипалем», «диригентом», а я написав «хочу грати в церкві на органі». Тато мене за це покарав, позаяк батьків викликали з докором: «Баптисти!» Але це збулося, я сьогодні граю по церквам, співаю. В мене є шикарний шведський орган, і я іноді беру його на служіння.

— Саме розуміння, що Ви маєте талант від Бога і що він Вас виділяє з натовпу, коли воно прийшло?

— Знаєте, я ходив із «задертим носом». Навіть коли я прийшов до Бога, а це було понад 20 років назад. Це було вже після ансамблю «Песняры», хоча духовну музику я почав писати ще там, і Біблію взяв до рук там же. І ось коли я прийшов в церкву, я зверхньо дивився на групу «Новый Иерусалим»: «що це за рівень?» Звісно, потім Бог розставив все по місцям, «обрізав».

Одного разу під час прославлення Бог сильно торкнувся мене і сказав мені: «Я тобі дав більше за інших, Я з тебе і спитаю більше». Ці слова мене дуже стимулювали і навіть огороджували від чогось.

Я вже давно живу, везу із собою віз помилок під назвою «досвід» і прошу своїх студентів не повторювати їх. Але все одно повторюють...

Зараз в Білорусі розпочинається консолідація поміж віруючими різних конфесій. Мені запропонували очолити фестиваль, що проходитиме в селищі Березинське. Він об’єднає віруючих всіх християнських конфесій. Ми написали декларацію, склали необхідні документи.

При створенні цього фестивалю відбуваються чудеса: не витрачено жодної копійки, але в нас вже є апаратура. В нас буде дві вікових групи: з 10 до 18 років і старші 18 років.

— На сьогодні в Білорусі зареєстровано понад тисячу протестантських релігійних спільнот. Що білорусів спонукає йти саме в протестантські церкви?

— Для когось це модно, я часто спостерігав це серед молоді. Але я вітаю й це, адже потім Бог починає корегувати людей. Я займаюсь євангелізацією творчої інтелігенції, і спочатку багато хто говорив, що «Віславський з глузду з’їхав», але вони бачать, що це не так. Я щороку видаю християнський альбом.

— Наскільки довгим був Ваш шлях до покаяння і як воно відбулося?

— На початку я просто взяв в руки Біблію. Спочатку наді мною підсміхувались, але потім запитували про Бога. Я захоплювався філософією тоді, але не знайшов жодної відповіді там. Але будучи «розумним», я не міг зрозуміти Біблію. Однак Бог потрохи почав відкривати її. Я почав писати пісні на духовні теми.

На початку 1991 року ми мали репетицію християнської програми в «Песнярах», але вона не вийшла. Уявляєте, що б було, якщо б «Песняры» стали християнським колективом?

— Чого Ви боїтесь понад усе?

— Бога! Навіть коли я проповідую, я дивлюсь на більш гострі кути Писання. Бог є Бог-ревнитель. Хоча і «залякувати» людей також неможна, потрібен баланс.

— За що понад все в житті Ви вдячні Богові?

— За все. Абсолютно за все. За тих людей, які мене і обманювали, підставляли, і обікрали... Серце розривалось на шматки, але я став сильнішим завдяки їм.

Олександр Віславський — композитор, вокаліст, педагог. В 1987-1991 рр. був вокалістом, клавішніком і композитором групи «Песняры» під керівництвом Володимира Мулявіна. Зараз — лідер християнської групи “StudioNeman”. З 2015 року випускає альбоми білоруською мовою, зокрема альбом «Маленьне за Беларусь» на слова відомого білоруського поета Вигора Барадуліна і альбом «Хоць бы яўрэі былі», в якому вперше білоруською мовою прозвучав гімн «Хатиква» а також відомі єврейські пісні. Олександр разом з дружиною Оленою, професійною скрипачкою, багато гастролюють Європою. У вільний від поїздок час Олександр дає майстер-класи з вокалу і гармонії. З 2018 року він організовує Фестиваль християнської культури Білорусі «Laudato Si».