ЗМІ в епоху постправди — Максим Балакліцький [відео]

Постмодернізм прийшов на зміну модерну, про що й говорить його назва. Модернізм був пов’язаний з ідеєю величі людини, він стверджував, що людина – це мозок, здатний пізнавати цей світ. Модернізм був розвинутий в ХІХ столітті. Цей період був ознаменований науково-технічним прогресом. В цей час винаходяться пароплави, потяги, електричний струм, телеграф.

В 1844 році Чарльз Дарвін публікує свою знамениту книгу «Походження видів». Наука починає формувати світогляд. З великою долею ймовірності в той час людина з освітою перестане вірити в Бога. В той час протестанти починають шукати свої докази. Вони створюють свою біблійну археологію.

Що ж таке постмодернізм? Це «похмілля» від модернізму.

Отже, поговоримо про ЗМІ в постмодерністському світі.

- За статистикою, 60% зарубіжних новин в австралійських газетах засновані на повідомленнях трьох найбільших інформаційних агентств світу. Вочевидь, це впливає на картину освітлення світу.

- На всьому африканському континенті працює лише 5% кореспондентів світових ЗМІ.

- Євромайдан в 2013 зібрав своїм постом в соцмережі журналіст Мустафа Найєм.

Тому, коли ми даємо визначення ЗМІ, то можна сказати, що ЗМІ є синонімом «мас-медіа» чи «журналістики».

Насправді люди бажають знати істину і впевнені, що вона існує. Відносність істини – головна ідея постмодернізму – має сенс лише в теоретичних судженнях.

То що ж таке журналістика? Перш за все, це стандарти. Не кожне видання є журналістикою. Ключовими характеристиками журналістики є правда, об’єктивність (можливість перевірки) і повнота.

Чим журналістика НЕ є? Журналістика – це НЕ пропаганда, піар і реклама. Виявляється, що пропаганда, чи державна ідеологія, правдою не є. Завдання пропаганди влади полягає в тому, щоб показувати, що ця країна краща, а інші – гірші.

Піар – PR, Public relations – це зв’язки організації з громадськістю. Наприклад, церква говорить: «ми найкращі». На своєму рівні це теж необхідно.

І нарешті, реклама – це просування якогось конкретного товару.

Так от, журналістика не відміняє всього цього, але цим не є.

Журналістика – це також не авторські видання, не блоги і не соціальні мережі. Смартфон і аккаунт в соцмережі ще не робить тебе журналістом. Чому? Це все є комунікацією думок і в ньому немає повноти. Якщо людині дати комунікацію, це не обов’язково означає передачу істини.

Де тут християнські ЗМІ?

Якщо ми сьогодні спробуємо проповідувати Євангеліє, опираючись на ідею журналістських стандартів, ми потрапляємо в пастку «сучка і колоди»: ми повинні говорити про те, що світ «гине у злі», але й сама церква «не без гріха».

Ось конкретні сфери цього принципу:

Критика авторитетів: чи безгрішні святі? Хто такий святий – ідеальна людина чи недосконала, яка бажає, щоб Бог її змінював?

Критика структур: чи ідеальна церква? Мартін Лютер і Ігнатій Лойола. Мартін Лютер жорстко критикує церкву, Ігнатій Лойола говорив, що церква не помиляється.

Критика ідеології: чи досконалим є віровчення?

У світі постмодернізму готових однозначних відповідей немає!

Чи потрібна журналістика церкві? Є думка, що журналістика – це дитя Реформації, тому що Реформація поставила ціль пошуку сенсу, а не корпоративних інтересів.

Максим Балакліцький – редактор інтернет-газети «Путь». Редактор служби новин Медіа групи «Надія». Пресвітер п’ятої адвентистської спільноти м. Харкова. Доктор наук із соціальних комунікацій. Професор кафедри журналістики Харківського національного університету імені Василя Каразіна. Тренер, мотиватор, консультант з релігійної комунікації. Автор книг «Новая религиозность» Ивана Багряного»» (Киев, 2005), «Эссе как художественно-публицистический жанр» (Харьков, 2007), «Медиатизация протестантизма в Украине 1991-2010 годов» (Харьков, 2011), «После эйфории. Религиозная публицистика» (Киев, 2013), «Писание и политика» (Коростень, 2016). Разом з дружиною Іриною виховує сина Назара.