Валерій Алимов розповів про принципи благовістя сьогодні

Валерій Валерійович Алимов - директор Місіонерського центру об'єднання церков «Українська місіонерська церква». Основна мета центру – насадження нових церков на території України та за її межами, активна євангелізаційна стратегія, що спрямована на всі прошарки суспільства. Валерій Алимов - майор запасу та пастор першої в Україні офіцерської церкви. З дружиною Ольгою виховує доньку Марійку.

- З якими основними сьогоденними труднощами зустрічається церква в місіонерському служінні?

Для багатьох церков труднощі полягають у наступному. Як завжди, це – в першу чергу – нестача людських ресурсів. Є мало людей, які були б готові залишити свої будинки і піти за Божим покликом з метою проповіді Євангелія в місцях, де немає церков. По-друге, постає питання про знаходження коштів для підтримки цієї роботи. По-третє, від кожної християнської громади очікується прийняття місіонерства як бачення і донесення його до кожного члена церкви. Необхідно залучати громади до різноманітної допомоги місіонерському служінню: молитовної, фінансової, моральної підтримки.

Говорячи про інші труднощі, можу зазначити, що наше суспільство є диференційованим, тобто таким, що по-різному сприймає Благу Звістку в різних частинах України. Більша частина населення (особливо в сільській місцевості) насторожено ставиться до проповіді. Місіонеру доводиться посвячувати себе. Він повинен бути готовим пожертвувати певною частиною свого життя, часом, щоб служити, проповідувати та являти людям любов у дії. Багато людей не готові на такі кроки. Нині потрібно формувати правильне розуміння лідерського успіху, нове розуміння жертовності.

- Які ви бачите відмінності в сучасному благовісті порівняно з 90-ми роками за часів пробудження в країнах колишнього СРСР?

На початку 90-х років проповідь Євангелія активно сприймалася: збиралися люди, відкривалось багато дверей. До того моменту Євангеліє було недоступним.

Нині можна зустріти багато негативної інформації, яка очорнила євангелізаційну діяльність. Багато людей бояться бути обманутими, попасти в секту. Ми ще маємо таку національну особливість: «моя хата скраю, я нічого не знаю». Українці не хочуть, щоб їм розказували як жити і втручались в їхнє особисте життя. Але Євангеліє – це живе Боже Слово! Потрібно просто поміняти принципи.

- Можете декількома словами описати принципи сучасного благовістя?

По-перше, це – щирість. В усі часи щирість була незамінною якістю. Якщо проповідник по-справжньому щирий у своєму посланні, якщо він ділиться своєю справжньою вірою у Христа, особистими переживаннями, і можливо навіть ділиться своїми сумнівами, то люди будуть слухати. Якщо ми проповідуємо те, у що самі не до кінця віримо, але знаємо, що так правильно, – люди відразу це розуміють. Максимальна щирість для місіонера - це дуже важлива якість.

По друге, - любов. Гарне слово, розповсюджене серед віруючих. Але я можу сказати, що більшість християн не знають як любити однин одного. Це поняття повинно бути виражене в елементарних діях: поступитися, не сперечатися, зробити добру справу, не жити за принципом «ти мені, а я тобі». Ми добре вміємо поводитися в форматі церковних відносин, але за межами церкви ми стаємо інакшими: живемо інакше, розмовляємо інакше, не поступаємося, злимося і так далі.

Наступне, це – розуміння, тобто вміння зрозуміти інших. Важливо слухати людей не засуджуючи, як фарисеї, а вміючи зрозуміти, при цьому залишаючись сіллю та світлом. Коли  Ісус їв разом з митарями і блудницями, Він співчував їм в їхній духовній слабкості, в їхньому незнанні Бога. Він був серед них простим. Він не засуджував. Нам цього не вистачає, як на мене. Сучасним християнам необхідно повернутися до витоків елементарних людських цінностей.

- У чому секрет росту молодих церков?

Кожна церква проходить етапи свого розвитку. Перший етап - це час допитливості з боку людей, яким цікаво прийти, подивитися, послухати. Люди приходять на служіння. У молодих пасторів з'являється «праведний азарт». Але проходить рік, або три, і відбувається відтік людей. Люди, які поверхнево вірили, просто демонстрували віру в Христа, залишають церкву, падають у гріх, починають ображатися, злословити, обмовляти служителів та церкву. І тут починається особливий період, коли потрібно вистояти, продовжувати вірити, молитися і розуміти, що назад дороги немає. Тобто, важливо не залишити служіння, не розчаруватися, не опустити руки, не звинуватити когось, але боротися до кінця за християнську громаду.

Будуть часи, коли пастору доведеться один на один залишитися зі своїм служінням. У нас такий досвід є, коли пастори боролись за духовну перемогу, практично втративши всіх людей. В цей момент важливо продовжувати вірити, молитися, сіяти Божу любов. В цей період можна відійти від відкритої проповіді Євангелія, а перейти до безсловесного служіння людям. Як в першому посланні Петра, у 3 розділі, говориться про те, що якщо чоловіки не підкоряються вірі, то дружини здобувають їх без слів, добрими вчинками. Це завжди розтоплює жорстоке серце. Те ж саме можна сказати по відношенню до церкви. Якщо не здобувається народ навколо нас, то церква, як та небагатослівна дружина, продовжує служити, проявляючи любов у дії.

Завжди настає етап пробудження при нашій наполегливості і молитвах. Через який час? Бог знає. Може доведеться попрацювати років п'ять, чи п'ятнадцять, але будь-яка праця увінчається успіхом. Підніметься нове покоління християн, лідерів, які підхоплять служіння. Але тільки якщо (завжди є якщо!) ми будемо зі своєї сторони вірними, будемо йти до кінця, будемо жертовними служителями, то отримаємо результат. Але навіть якщо ми не пожнемо жниво, знайдуться ті, хто продовжать і зберуть урожай. Бог обіцяв.

 - Розкажіть про новий євангелізаційний проект «Молитва за Україну».

Цей проект був ініційований місією "Поклик". Наша участь полягає в наступному. Ми з командою людей приїжджаємо в будь-який обраний населений пункт, ідемо по вулицям і говоримо людям про те, що є така ініціатива – «Молитва за Україну» та пропонуємо помолитися. Найчастіше люди погоджуються. У кожного з нас є якісь проблеми в сімейних відносинах, фінансові труднощі, проблеми зі здоров'ям. Після цього ми свідчимо про Ісуса Христа. Також ми проводимо відкриті євангелізації, концерти і зі сцени молимося за Україну, за цей населений пункт. Цей формат допомагає нам продовжувати проповідь Євангелія. Кожне літо ми плануємо робити два крусейди, збирати ініціативну команду церков і їздити від одного населеного пункту до іншого, служачи таким чином.

- Ви є координатором секції «Місіонерство і відкриття церков» СЄЛФ. Кому б ви рекомендували стати учасником секції?

Особливо  хотів би бачити на цій секції пасторів, місіонерів, які могли б поділитися своїм досвідом, планами, баченням. Раджу відвідати цю секцію людям, які розглядають свою участь в місіонерській діяльності у майбутньому, хто відчуває спонукання прийняти участь у місіонерській роботі і бачить у цьому життєву мету.

- Які Ваші очікування від Форуму?

Мені б хотілося побачити розширення дружніх кіл спілкування між людьми, переплетення інтересів на місіонерських полях. Будуть цікаві теми, прекрасні спікери, живі обговорення. Я молюся, щоб виникли сильні партнерські відносини і ми мали змогу почати спільну роботу у майбутньому році. Дружба і співробітництво між учасниками Форуму – це те, що я би хотів бачити в першу чергу. Взагалі це є основною метою Форуму, сама суть: не просто висвітити нову тематику, а саме сприяти побудові взаємовідносин між лідерами. І в цьому сенсі з кожним роком Форум набирає силу.

Східноєвропейський Лідерський Форум відбудеться 13-16 листопада у Києві.