Круглий стіл «Перспективи місіонерства серед української діаспори в Європі» — В. Алимов, М. Синюк, Л. Бірюк [відео]

В останні роки їх кількість стала ще більшою.

Зауважу, що російськомовні церкви в Європі ми ніколи не називаємо російськими, використовуючи тільки слово «російськомовні», з тієї причини, що іноді там може не бути росіян взагалі, а будуть українці, киргизи і інші слов’янські національності.

Стратегія «3+3» включає в себе наступні 3 цілі:

1. Забезпечити місце поклоніння тим, хто приїхав. Скажімо, в нашій церкві в Чорногорії збирається влітку близько 30-40 людей, взимку — до 10, це так звана «курортна» церква.
2. Знайти заблудлих.
3. Євангелізаційна.

А також 3 категорії людей:

1. Люди, які не є вихідцями з колишнього СРСР, але мають родичів там.
2. Емігранти, що приєднуються.
3. Місцеві неслов’яни в слов’янських церквах.

Існує проблема з лідерами на місцях, через що церкви можуть зростати, а потім зникати.

Микола Синюк: Ми говоримо про місіонерство серед наших «заробітчан».

Ми маємо служіння в Казахстані, Киргизії, Болгарії, Хорватії, Польщі.

Наших місіонерів в служінні місцевим людям зустрічають наступні проблеми:

1. Європа по суті євангелізована і християнізована, але спостерігається величезна нестача лідерів.
2. Вартість служіння в Європі є високою.
3. Проблема розрізненості.

На сьогодні ми хочемо розвивати місіонерську роботу серед місцевих жителів. На мою думку, робота серед наших трудових мігрантів є лише стартовою площадкою для роботи серед місцевих жителів.

Л.Б.: Потреба є в різних церквах. Німеччина робить все, щоб асимілювати іммігрантів, але в Німеччині є церкви, де служіння російською мовою і члени яких хочуть досягати російськомовних людей.

Одне з важливих вчень — це вчення про фінанси. В церквах закордоном необхідно вчити про десятину.

Ми відправили служителя в Норвегію, він став пастором церкви там, і церква виросла з 14 до 70 членів.

Є церкви, де всі члени, зокрема й пастори, покаялися там, в Європі, але вони вибрали російську мову для досягнення людей.

Важливий момент: в Європі ти не можеш орендувати будь-яке приміщення від церкву, тільки таке, яке має культовий характер.

Є ще проблеми, коли люди потрапили в країну обманним шляхом, то чи послав тебе Бог в цю церкву для євангелізації? Ні, і необхідно спочатку це визнати, покаятися і тоді Бог використовуватиме.

З іншого боку, дуже часто місіонерство саме дуже часто є нелегальним за законом країни нелегальною діяльністю. Наприклад, така ситуація в Китаї, і тут працює правило «ціль виправдовує засоби» (якщо ціль — спасіння душі).

Нам важко досягнути місцевих жителів, простіше продовжувати працювати серед наших.

В західній Європі протестантство виглядає не так, як тут, там представлені реформатські, англіканські церкви і інші деномінації. І неможна сказати, що церкви в Європі зникають. Якщо подивитися по статистиці росту конфесій, то світовий приріст ісламу складає 1,8% в рік, християнства — 1,2%, але євангельське християнство зростає вдвічі швидше, аніж іслам.

Ще одна проблема західних церков в тому, що їх соціальне служіння вже не несе Євангеліє, в Африці ж інша крайність, тому тут потрібен баланс.

М.С.: Мені здається, перше, що потрібно в Україні ( а в Європі тим паче) — це Євангеліє.

Л.Б.: Люди повинні бути підготовлені, організовані для місіонерського служіння, а не просто «віддавати данину моді».

М.С.: Безвізовий режим України з Європою відкриває нові можливості для євангелізації там.

Микола Синюк — заступник старшого єпископа ХВЄ України. Директор місії «Голос надії». Особистий блог: https://msynyuk.in.ua.

Леонід Бірюк — замісник єпископа Об’єднаної церкви ХВЄ Білорусі, старший пастор церкви «Віфанія».

Валерій Алимов — пастор-місіонер у. Світло Життя м. Боярка (Україна). Директор національного розвитку Альянсу «Україна без сиріт».