Хрест Гітлера: Церква часів ІІІ Рейху — Ервін Люцер [уривки з книги]

РЕЛІГІЯ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ — ТОДІ І ЗАРАЗ

Передбачення було напрочуд дивовижним і точним водночас. В 1834 році, за сто років до появи Гітлера, поет Генріх Гейне зробив оцінку тодішніх настроїв в Німеччині і прийшов до висновку, що німецьку "пристрасть до війни" стримував тільки хрест Христовий. Це передбачення було ще більш дивовижним з тої причини, що Гейне був євреєм, який, тим не менш, вірив, що тільки християнство може приборкати те, що він називав "гидотною німецькою радістю від поразки".

Гейне, який, можливо, і не розумів, чому Хрест є надприродньою силою, називав його "талісманом" — об'єктом, наділеним магічною силою, що стримує агресію в німецькому народі під контролем. І як тільки Хрест буде порушений, жорстокі сили вирвуться на свободу і світ буде переповнений "жаху і подиву".

Прочитайте його оцінку до кінця, вона виявилась значно точнішою, аніж він міг уявити:

"Як тільки підпорядковуючий талісман, Хрест, буде повалений, назовні з ревінням вирветься дике безумство древніх переможців — безумна злість берсеркерів (ярих скандинавських воїнів), яких оспівували північні поети. Цей талісман слабкий, і наступить день, коли він, на жаль, буде повалений. Старі кам'яні боги повстануть з давно забутих руїн. Вони зітруть з очей своїх пил тисячоліть, і Тор, що стрімко увірвався в життя, розіб'є своїм гігантським молотом готичні собори"

Це передбачення, без сумніву, виконалось з приходом Гітлера. Хрест Христовий був повалений. Йому надали форму ломаного хреста "ґаґенкройц", що став символом нацизма. Коли цей язичницький хрест замінив хрест розп'ятого Відкупителя, поганські боги вийшли з укриття, і світ сколихнувся. Тор, давньогрецький бог блискавки і війни, взяв свій молот, і німецькі собори були повалені як в буквальному, так і в символічному сенсі. Якщо церква в Америці прийме який-небудь фальшивий хрест, на нас чекає доля нічим не краща.

Гітлер був захоплений Гвідо фон Лістом, який, будучи ще хлопчиком, поклявся перед алтарем собору Святого Стефана у Відні, що коли виросте, то збудує храм древньому німецькому богу Вотану. Ліст використав для своєї окультної релігії свастику, вірячи в те, що вона є пов'язуючою ланкою з древнім родом німецьких священників. Вона також була символом, який використовувався в древності в індуїзмі і буддизмі. Він заснував таємне криваве братство під назвою "Арманен", яке в ритуалах, що включає зокрема і сексуальні збочення і елементи середньовічної магії, замінило Хрест свастикою.

Члени цього братства використовували привітання "Хайль!", яке згодом стало відзнакою нацистського привітання. Ліст був ярим антисемітом, який поносив євреїв і поклонявся величчю чистої крові арійської (німецької) раси. Перед своєї смертю в 1919 році він передбачив, що в Німеччині буде расово чисте суспільство, яке знищить демократію і євреїв.

В роки своєї юності, проведеної у Відні, Гітлер зустрічався з Лістом і знав про його таємне суспільство, яке обіцяло "відкрити таємниці всесвіту". Коли нацисти Гітлера сформувались організаційно, він вибрав в якості їх символа свастику, перебравши декілька її варіантів і зупинившись в кінці кінців на тому, який йому сподобався. Три кольори (червоний, білий і чорний), за його словами, "складають найвизначнішу гармонію у всьому бутті".

"Це дійсно символ!  — каже він в книзі «Майн Кампф». — В червоному ми бачимо суспільну ідею руху; в білому — націоналістичну ідею, а в свастиці — місію боротьбі за перемогу арійця". Хоча хрест Христовий пізніше і був розміщений всередині свастики, що прикрашала церкви в Німеччині, Гітлера це не задовільнило. Ним був затверджений план повної заміни хреста Христового на свастику. Новий "месія" вимагав нового хреста.

Значення цього нового хреста неможливо зрозуміло від "месіанського покликання" Гітлера. Новий хрест символізував нову релігію.

ДЕ БУЛА ЦЕРКВА?

Сьогодні багато євреїв не вірять в Бога, і це — наслідки Холокосту. Якщо є Бог, розмірковують вони, то Він не зміг би залишатися в стороні, не зупинивши жорстоку несправедливість. На жаль, церква, переважно не приходила на допомогу тим, хто піддавався вигнанню чи відправлявся в табори смерті. Фактично, деякі навіть приєднались до переслідувань.

Деякі виправдовували свої дії, стверджуючи, що євреї страждали тому, що вимагали крові Христа, після того як відкинули Його як Месію. Євреї розп'яли Христа, однак це ж зробили і римляни, і це ж робимо і ми. Більш того, Христос помер добровільно, щоби віддати Себе за всіх нас. «Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, Я цю заповідь взяв від Свого Отця» (Івана 10:17-18).

Ми не повинні вважати, що євреям довелось постраждати в Холокост тому, що минуле покоління відкинуло Христа. Хоча євреї і розточили своє високе покликання, це ж зробили і погани. В кінці кінців, ми всі грішники, що потребують Спасителя, Який "віддав Себе за нас", щоби нам отримати відкуплення. Євреї були піддані суду через Холокост, але те ж можна сказати і про нацистську Німеччину, яка підносила людину замість Бога, а також про церкву, яка, давши світу Реформацію, потім занурилась в пучину людських амбіцій.

Церква просто не змогла бути церквою.

В листі, відправленому прихильникам життя "Право на життя", описана історія, яку я відтворюю тут у скороченій формі. В одній маленькій церкві на Східному узбережжі США пастор проповідував про аборти, і після служіння один німець, який жив в Німеччині при нацистах, розповів про те, що йому довелось пережити:

"Я жив в Німеччині в час Холокосту, влаштованого нацистами. Я вважав себе християнином. Ми чули розповіді про те, що відбувалось з євреями, однак намагались триматись від всього цього подалі. Ну що ми могли зробити? За нашою маленькою церквою проходила залізна дорога, і кожного недільного ранку ми чули далекий свисток, а потім стук коліс по рельсам. Ми починали хвилюватися, чуючи плач, що долітав із потяга, що проходив повз. Ми розуміли, що в цих вагонах, як велику рогату худобу, перевозили євреїв!

Цей свист звучав тиждень за тижнем. Ми вже боялись чути стук цих коліс, бо знали, що почуємо і плач євреїв на шляху в табір смерті. Їх крики мучили нас.

Ми знали час прибуття потяга і, коли чули свисток, починали співати гімни. В той час, коли потяг проходив повз нашу церкву, ми співали голосніше всього. Якщо до нас долітали крики, ми співали ще голосніше, і незабаром вже їх не чули.

Минули роки, і про це більше ніхто не говорив. Однак усі сні я все ще чую свисток того потяга. Боже, пробач мене. Пробач всіх нас, що називають себе християнами, але нічого не зробили для того, щоби втрутитись".

Ця історія, яка так точно передає слабкість церкви в Німеччині, звертається також і до нас: чи чуємо ми стук коліс того потяга тут, в нашій країні  — плач ненароджених дітей в наших клініках, де роблять аборти, відчай дитини, над якою знущаються чи скорботу нацменшин, яких щоденно піддають дискримінації за їх звичний образ життя? Чи наша зайнятість служінням Христу заглушає цей тихий стук?

На жаль, тільки зовсім небагато німецьких християн дивились на євреїв як на своїх братів і сестер; тільки зовсім небагато приймали їх як Христа; тільки зовсім небагато простояли силам пекла, вивільненим сатанинським правителем. Один делегат Собору Євангелістської Церкви, що проходив у 1950 році в Німеччині, заявив: "В кожному потязі, що перевозив євреїв в табори смерті на схід, добровільним пасажиром повинен був стати як мінімум один християнин". Той, хто зберіг своє життя, втратив свою честь. І в підсумку Бог використав гоніння для того, щоби змусити Свій народ ясно усвідомити свою місію. Існували причини, з яких церква була паралізована і не здатна отримати силу до дії.

Конфлікт був не так поміж церквою і Гітлером, як всередині самої церкви. Перед церквою стояло запитання, на яке вона повинна була дати відповідь: "Що для церкви означає бути церквою?"

Звернімо нашу увагу на цю боротьбу, в якій Бог довів, що Він не дозволить поклонятися Сину Своєму тим, хто помістив Його хрест в свастику.

З ЧОГО Ж "ЗРОБЛЕНІ" ГЕРОЇ?

Очевидно, що не всі герої в епоху нацизму були християнами. Багато були номінальними "християнами", в той час як інші, можливо, взагалі були невіруючими. Християни мали би в цій справі бути першими. Часто саме так і було, інколи — ні.  

Як можна характеризувати тих, хто відмовився відступити в мовчанні? В журналі "Християнство сьогодні" Дейвід Гаші представив результати своїх досліджень характеристик людей, що допомагали в спасінні євреїв. По-перше, вони відрізнялись за своїм соціальним положенням (багаті і бідні, молоді і старші), відносились до цілком різних соціальних класів і мали різний рівень освіти. Вони представляли собою такий "зріз" Європи, що того, хто стане рятівником, "неможливо було передбачити без допомоги якоїсь методики, що використовують соціологи".

По-друге, є основи вважати, що рятівники мали міцніше сімейне життя, аніж спостерігачі. Багато-хто мали батьків, які формували універсальні цінності любові і справедливості. Вони мали сильне почуття соціальної відповідальності і здатності співпереживати стражданням людей. Вони були послідовні в тому, щоби допомагати людям як до, так і після Холокосту, а також під час нього.

Майже всіх рятівників характеризувала відсутність схильності до того, щоби приймати похвалу за свої вчинки. "Це міг зробити кожен", — говорили вони про те, що робили небагато.

По-третє, вони мали різноманітні мотиви. Значна частина з них мала особисті зв'язки з євреями, яких вони рятували. Одна жінка розповідала, що все це її не стосувалось до тих пір, поки мішенню Гестапо не став її сімейний лікар-єврей. Ці дружні відносини, більшою мірою сформовані до Холокосту, принесли плоди пізніше. Як сказав Христос, "Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх" (Івана 15:13).

Інші були рухомі груповим впливом. Деякі рятували євреїв через моральний приклад чи заклики інших людей. В якості цих групп могли виступати сім'я, друзі чи церква. За словами Гаші, це є нагадуванням про той сильний вплив, який чинить на нас думка важливих для нас людей. Ми повинні "задати запитання: чи може церква відновити призначену їй роль спільноти, що має моральну цінність і відповідальність?"

Іноді героїзм народжувався як миттєва реакція справедливості і співчуття. Той, хто був принципом прихильником людських прав і гідності, міг бути вкрай обурений очевидною несправедливістю. До дії їх примушували гнів і співчуття.

Ті, хто визначено було християнами, говорили, що їх підтримували переконання в тому, що спасіння євреїв було Божою волею. Вони укріплювались молитвою, вивченням Біблії і підтримкою інших християн. Вони отримували мужність, знаючи про те, що у випадку їх смерті вони стануть перед Богом з чистою совістю.

Гаши закінчує своє дослідження запитанням: "Чи можуть бути якісь сумніви відносно того, що би зробив Ісус, якби в Його двері постукала єврейська сім'я, прохаючи допомоги в тому, щоби пережити Холокост? Думаю, ми знаємо відповідь".

Це наштовхує мене на відповідь. Як поступили би ви чи я, якби євреї постукали в наші двері? Думаю, що це питання частково може бути сформульоване інакше. Що ми робимо зараз для тих, хто стукає в наші двері — бідних, вигнанців, небажаних дітей (як народжених, так і не народжених)?

Як поступив би Христос?

Повний текст книги Ервіна Люцера "Хрест Гітлера: Церква часів III Рейху" (російською мовою) доступний за посиланням.