Необхідність реформації світу: відповіді надані в Біблії

Бог створив землю і з самого початку поклав на людину відповідальність за управління нею. В Книзі Буття (1:28) говориться: «І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею...». Коли людина відкинула Божий Закон і втратила здатність управляти не тільки собою, але і суспільством, тоді тиранія і пригнічення стали царювати над грішними людьми.

Завдяки служінню і смерті Ісуса Христа людству була повернена можливість управління самим собою і суспільством. Хоча особисте звільнення було основним об’єктом уваги Ісуса Христа, не варто упускати з виду, що як в першій, так і в прощальній Його проповідях відмічається також і зовнішнє звільнення людей. В Євангелії від Луки (4:18) перший публічний виступ Христа містить слова про звільнення для «полонених, незрячих і помучених». Цілком можна припустити, що у Своїй останній проповіді, коли Він доручає Своїм послідовникам «іти і навчити всі народи...» (Матв. 28:19), Господь мав на увазі бідність, рабство, тиранію і несправедливість. Великий біблійний тлумач Мет’ю Ґенрі пояснює, що «основний намір цього доручення є цілком ясним». Він полягає в тому, щоби «робити все, що залежить від вас, для того, щоби привести народи до християнства». В цьому полягає Божий задум по відношення до народів.

Апостол Павло дуже добре розумів цей задум і прагнув передати це християнам першого століття. В 1Кор. 6:2 Павло задає життєво важливе запитання: «Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?» Якщо це правда, каже Павло, то вони повинні бути, принаймі, компетентними у питаннях суспільних відносин, таких, як здійснення правосуддя в Греції. Тим християнам з Коринфу, так само як і християнам всього сучасного світу, які невірно вважають, що Павло мав на увазі, що ми будемо правити тільки під час наступної епохи, після Другого Пришестя Христа, адресоване наступне запитання і відповідь апостола: «Хіба ви не знаєте, що ми будем судити Анголів, а не тільки життєве?» (вірш 3). Потім Павло докоряє християн за їх апатію і бездіяльність (байдужість), що дозволяє нехристиянам управляти: «А ви, коли маєте суд за життєве, то ставите суддями тих, хто нічого не значить у Церкві. Я на сором це вам говорю...» (вірші 4-5).

Ця соромна ситуація стала реальність в наші дні. Битва за Господню землю (диі. Пс. 23:1) програна сьогодні головним чином через те, що християни вирішили, що Бог не турбується про подібні речі. Вони не бачать, що Христос навчав нас акцентувати увагу в молитвах не на небесах, але на тому, щоби Його царство було «і на землі, як на небі» (Матв. 6:9-10). Результати такого незнання і нехтування своїми обов’язками дорого коштували нам у ХХ столітті.

Народи всього світу були позбавлені істинної біблійної теології звільнення і в результаті були введені в оману хибними сатанинськими філософіями. Одна з них — так звана «ліберальна теологія», яка невірно визначає коріння суспільного зла, приписуючи їх соціально-економічному оточенню, і стверджує, що звільнення приходить через насильницькі революції, за якими слідом йде залежність людей від уряду, на який вони можуть покластись. Христос, на відміну від цього, говорить, що корінь всякого зла — це серце людське, і, таким чином, зовнішнє звільнення можливе тільки у тому випадку, коли звільнення проходить по шляху від внутрішнього — до зовнішнього. Пробудження (відродження), таким чином, повинне випереджувати Реформацію.

Ісус Христос говорить про це в Євангелії від Луки (6:43-45): «Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий. Кожне ж дерево з плоду свого пізнається. Не збирають бо фі? із тернини, винограду ж на глоду не рвуть. Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе...»

Кожний вчинок і кожна дія мають свої причини. Плід визначається корінням. Поведінка людини визначається її серцем. Зовнішнє визначається внутрішнім. Всі зовнішні форми чи структури народжуються від певної внутрішньої сили. В цьому полягає принцип «Сили і Форми».

Християнська релігія є суттєвою силою, необхідною для створення і збереження вільної і справедливої форми правління.

Уривок з книги Стефан МакДауелл, Марк Білайлз «Звільнення народів».