Спротив і покора. Про дурість - Дітріх Бонхьоффер

Проти зла можна протестувати, його можна розкрити, у крайньому випадку його можна зупинити силою; зло завжди несе в собі зародок саморозкладення, залишаючи після себе в людини як мінімум неприємний осад. Проти глупоти ми беззахисні. Тут нічого не добитись ні протестами, ні силою; доводи не допомагають; фактам, що суперечать власному судженню, просто не вірять - в подібних випадках дурень навіть стає критиком, а якщо факти неспростовні, їх просто відкидають как випадковість, що нічого не значить. При цьому дурень, на відміну від злодія, абсолютно задоволений собою; і навіть стає небезпечним, якщо у роздратуванні, якому легко піддається, він переходить в напад. Тут причина того, що до дуреня підходиш значно обережніше, ніж до злого. І жодним чином не можна намагатись переконати дурня розумними доводами, це безнадійно і небезпечно.

Чи можемо ми справитись з глупотою? Для цього необхідно постаратись зрозуміти її сутність. Відомо, що глупота не так інтеллектуальний, скільки людський недостаток. Є люди надзвичайно кмітливі і тим не менш дурні, але є і такі, що важко думають, яких водночас можна назвати як завгодно, однак не дурнями. Із подивом ми робимо це відкриття в певних ситуаціях. При цьому не стільки створюється враження, що дурість - вроджений недолік, скільки приходиш до висновку, що в певних обставинах люди стають дурними чи самі дозволяють себе одурманити. Ми також бачимо, що замкнуті і одинокі люди рідше страждають від цього недоліку, аніж схильні до товариськості (чи приречені на неї) люди і групи людей. Тому глупота швидше є соціологічною, аніж психологічною проблемою. Вона є не що інше, як реакція особистості на дію історичних обставин, побічне психологічне явище в певній системі зовнішніх відносин. За уважного розгляду виявляється, що будь-яке могутнє посилення зовнішньої влади (чи то політичної, чи релігійної) поражає значну частину людей глупістю. Створюється враження, що це просто-таки соціологічний і психологічний закон. Влада одних потребує дурості інших. Процес заключається не у раптовій деградації чи відмиранні деяких (скажемо, інтелектуальних) людських задатків, а в тому, що особа, подавлена видом всемогутньої влади, що здатна знищити все навколо, втрачає внутрішню самостійність і (більш чи менш несвідомо) відрікається від пошуку власної позиції в ситуації, що створюється. Дурість часто супроводжується впертістю, але це не повинно вводити в оману відносно її несамостійності. Спілкуючись із такою людиною, простоо відчуваєш, що говориш не з нею самою, не з її особою, а із тими лозунгами і закликами, що оволоділи нею. Вона знаходиться під закляттям, вона засліплена, вона несе наругу і скверну у своїй власній сутності. Ставши тепер пасивним знаряддям, дурень здатний вчинити будь-яке зло і разом з тим він не в силах розпізнати його як зло. Тут закладена небезпека диявольського використання людини в зло, що може назавжди погубити її.

Але саме тут стає сповна зрозуміло, що подолати глупість можна не актом повчання, а лише актом звільнення. При цьому, однак, варто визнати, що справжнє внутрішнє звільнення в бвльшості випадків стає можливим лише тоді, коли цьому передує звільнення зовнішнє, а поки цього не відбулось, ми повинні залишити всі спроби переконати дурня. В цій ситуації цілком очевидно, що намарні всі наші спроби осягнути, про що ж думає "народ" і чому це питання зовсім зайве по відношенню до людей, що думають і діють, розуміючи власну відповідальність. "Початок премудрости страх перед Господом" (Пс. 110:10). Писання говорить про те, що внутрішнє звільнення людини для відповідального життя перед Богом і є єдине реальне подолання дурості.

Доречі, у цих думках про дурість є все-таки певна потіха: вони анітрохи не дозволюють вважати більшість людей дурнями за будь-яких обставин. В дійсності все залежить від того, на що роблять ставку правителі - на людську глупість чи на внутрішню самостійність і розум людей.

(Уривок із збірника тюремних листів Дітріха Бонхьоффера "Спротив и покора")

Дітріх Бонхьоффер (нім. Dietrich Bonhoeffer; 1906 - 1945) — німецький лютеранський пастор, теолог, учасник антинацистської змови и один із творців Проголошуючої церкви.