Працюємо перед Богом в ім’я Господнє — Володимир Бричка [відео]

Ми дуже раді поспілкуватися з Вами, оскільки знаємо, що Ви є активним служителем в зоні АТО. Нашому колективу відомо, що на одному із засідань Карпилівської сільської ради Вам було вручено медаль «За патріотизм та любов до України». Що Ви відчували в момент вручення цієї медалі?

Звичайно, приємні почуття. Хоча я розумію, що це не тільки мої заслуги. По-перше, ми перед Богом працюємо і в ім’я Господа. По-друге, це заслуга всіх християн, які долучилися до здійснення цього служіння.

Нам відомо, що Ви вже здійснили понад 40 поїздок у прифронтові та фронтові місця Донеччини та Луганщини. Можна сказати, що цей гуманітарний вантаж налічує сотні тон. Звідки у Вас оцей ентузіазм, щоби допомагати людям як гуманітарною допомогою, так і молитовно?

Ми розпочали ще в березні-квітні 2014 року, в часи, коли розпочалась анексія Криму — ми їздили на кордон з Кримом, в Чаплинський район, служили там військовим, співали, проповідували. Ми побачили, що хлопці там стоять фактично в домашньому одязі і зрозуміли, що одного співу і проповіді там замало. Доводилось і ночувати там з військовими у бліндажах.

Чи було Вам страшно, адже Ви були в небезпечних умовах?

Звичайно, коли падали снаряди, ми падали на землю і молилися гарячіше, тому що бачили загрозу житті. Коли велись бої за Дебальцеве, ми доїхали до Вуглегірська. Нам сказали, що Вуглегірськ вже окупований, і ми поїхали назад, та просто біля нас розірвався снаряд. Ми зібрались їхати, побачили, що одне колесо пробите, часу і можливості міняти його не було, то їхали десь кілометрів 25 фактично на самих дисках, по дорозі ще підбирали поранених та контужених хлопців. Тому, звичайно, страх за своє життя ми відчували, як і кожна людина в таких умовах.

Чи пам’ятаєте Ви свою першу поїздку саме з гуманітарною допомогою? Яка реакція була людей, військових?

Найперша наша поїздка була, як я вже казав, до військових, що знаходились на межі з Кримом. Спочатку ми їм проповідували, а потім ми вже закупили для них їжу, одяг, військову форму, і коли ми приїхали вже до них повторно не лише з молитвою, а й з допомогою, то їхня увага до нас була вже зовсім іншою.

Потім, коли поїхали вже наші хлопці з села на фронт по мобілізації, то їх матері казали нам, що і там теж потрібна допомога, і попросили до них поїхати, передати допомогу. Потім в неділю зранку приходили до нас в церкву їх матері і дякували.

Окрім гуманітарної місії, яку ще участь бере ваша церква в зоні АТО?

Військовим ми веземо ще Нові Заповіти, свідкуємо їм, молимось за них. Вони самі просять, щоби ми приїжджали.

Що Ви відчуваєте, коли бачите, що вкотре Ви допомогли людині, дали їй розраду?

Ви знаєте, ми ж також допомагаємо і цивільним людям. Там залишились хворі люди, старші, ті, хто за ними доглядають, і ми завозили туди будівельні матеріали для відбудови зруйнованих будинків.

За чий кошт здійснюється ця допомога у відновленні будинків?

Добровольці їдуть працювати безкоштовно, а матеріали ми збираємо. Кошти в основному збирали церкви, хоча нам і люди допомагали, і прості, і бізнесмени. Ми відвезли туди вже більше 110 вантажівок допомоги в середньому по 20 тон кожна — вже тисячі тон.

Скільки полонених було визволено за Вашої участі?

Я не вів таку статистику, але ми обмінювали їх деколи на продукти, просто так випрошували. Дехто повідомляв сам з тої сторони і просили «заберіть його, він обморожений». Коли люди чують, що ти священнослужитель — все одно відношення вже інше, і це допомагає в служінні.

Ви зазначали, що церква в селі Карпилівка, де Ви є пресвітером, також надала допомогу біженцям. Скількох біженців вона прийняла?

Мабуть, більше 40 чоловік. Ми їм створили тимчасові умови в сім’ях, ну але дехто живе вже більше 2 років так, діти ходять до школи і вони вже не хочуть повертатися назад, та там і немає куди повертатися, і бажання немає.

Вони просили у нас вибачення, що повірили пропаганді, яка залякувала їх і зображала жителів західної України як ворогів. Наше завдання —коли бачимо голодного чи нагого, погодувати та зодягнути.

Чи є у Вас плани і проекти, які могли б покращити життя жителів сходу та наших військових?

Я не є політик, щоби планувати щось для держави, але я бачу, що болю і сліз є багато як з однією, так і з іншої сторони, і просто зброя конфлікт не вирішить. Люди мають в ім’я Господа простити іншу сторону — іншого шляху до примирення немає.

Володимир Бричка — старший пресвітер об’єднання церков ХВЄ Житомирської області, України, пастор церкви с. Карпилівка.