Космологічна основа віри — Кларк Х. Піннок

Природнє богослов’я: проповідь небес

Говорячи про космологічну основу віри, я звертаюся до свідчень, явлених нам самим Всесвітом, позаяк він є створений Богом. Жан Кальвін писав про це [у «Настановах з християнської віри»]:

«Як на небесах, так і на землі існують численні свідчення Його чудової премудрості; це не тільки ті не цілком ясні предмети, розібратися в яких можна лише за допомогою астрономії, медицини і всіх природничих наук, але також й ті предмети і явища, які кидаються в очі навіть найбільш незнаючим і малоосвіченим людям, бо їх просто неможливо не бачити».

Точку зору Кальвіна підтримує і Біблія, хоча вона, подібно до Кальвіна, значно більше уваги приділяє надприроднім проявам могутності Бога, про які мова піде в наступному розділі. Псалмоспівець виголошує: «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід» (Пс.18:2). Апостол Павло навчає, що кожна людина (інакше кажучи, кожен з нас) має достатнє знання істини про Бога і тому небажання шанувати Бога і відсутність подяки Йому не має виправдання. Реальність Бога знаходиться повсюдно, у всьому творінні, і ми ніяк не можемо не бачити її. Павло пише: «Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме...» (Рим.1:20). Світ сам по собі є постійним свідченням про Творця.

Ці слова Павла підтверджуються свідченнями Старого Завіту. Перший розділ Книги Буття передає живе відчуття мудрості Бога, Який створив світ, щоби населити його людьми. Як каже пророк Ісая: «...Він той Бог, що землю вформував та її вчинив, і міцно поставив її; не як порожнечу її створив, на проживання на ній Він її вформував...» (Iс.45:18). Євреї мали глибоке почуття співрозмірності і цілеспрямованості Всесвіту, створеної мудрістю і знанням Господа (Прип. 3:19-29). Це відчуття передає і псалмоспівець: «Які то численні діла Твої, Господи, Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!» (Пс.103:24).

У Всесвіті без сумніву існує таємниця, що вражає розум людини і спонукає його до пізнання. Перше, ніж виникло і розвилося світське наукове мислення, люди зверталися до релігії в пошуках розгадки цієї таємниці. За допомогою своїх символів релігія довго давала відповіді на багато філософських запитань.

В контексті грецької філософії розвинулася особливо галузь думки, названа метафізикою. Вона включає в себе роздум про кінцевий зміст буття, про буття як таке. Заснована на здивуванні (чому речі є такими, якими вони є, чому є щось, а не ніщо?), метафізика робить сміливу спробу зрозуміти світ в цілому і прийти до деяких думок про його ціль. Це філософський еквівалент того прагнення до змісту, про який ми вже говорили.

В середні віки багато християнських богослов вважали, що можливий суворий доказ існування Бога. Вони засвоїли логічний апарат грецької філософії і намагалися застосувати його до біблійних понять. Так були створені класичні аргументи на користь існування Бога, найбільш повно розгорнуті Томою Аквінським. Однак філософія нового часу виступила з доволі різкою критикою цих доказів. Кант обґрунтував тезу про те, що доказ існування буття Бога не може бути отриманий в галузі розуму. В кінцевому підсумку богослов’я відвернулося від метафізики, зосередившись на питаннях моралі і релігійного досвіду.

Критика природного (чи раціонального) богослов’я була дуже точною. До прикладу, стверджувати незаперечність традиційних п’яти доказів було би явною надмінністю. Критика в кінцевому підсумку вчинила добру службу прихильникам природного богослов’я, вказавши їм на реальні можливості цього підходу. Окрім того, сама мова класичних аргументів на користь буття Бога архаїчна, і тому вони звучать непереконливо для більшості наших сучасників; в той самий час зберігається розрив поміж теїстичною вірою і раціональним мисленням. Розрив цей варто якось подолати. Нові напрями в природному богослов’ї здатні, я думаю, цілком успішно вирішити цю задачу. Однак зусилля в цій галузі богослов’я повинні бути направлені не на пошук нових незаперечних логічних доказів існування Бога, а на виявлення зв’язків поміж розумним науковим світоглядом і християнською вірою. На мій погляд, зараз перспективи встановлення такого роду зв’язків значно кращі, аніж раніше.

У чому, взагалі кажучи, причина існування такої дисципліни, як природне богослов’я? Перш за все, в тому здивуванні, яке збуджує в нас саме буття світу. Яким чином виник цей світ? Чому він існує? Яке наше місце в ньому? Якщо такі запитання одного разу виникли, то від них вже не можна просто відмахнутися.

Ми прагнемо кінцевого і повного розуміння усіх речей. Спрага знання закладена в природі людини. Ми істоти, які прагнуть знайти ціль і розгадати зміст всього сущого. Камю назвав це «диким щемом по ясності, чий поклик відгукується відлунням у людському серці».

Я маю намір показати, що різні аспекти існування Всесвіту вказують на існування Бога. Віра в Бога виглядає найбільш розумним поясненням буття Всесвіту і пояснює більше, аніж будь-який інший підхід. Напроти, підхід гуманістів виглядає значно менш правдоподібним. Значно легше повірити в те, що пропонують християни, аніж в те, що єдиною причиною світу є матерія.

Чудеса задуму

Сучасне суспільство перебуває під сильним впливом наукового світогляду, тому сучасній людині найбільш достовірним здасться пояснення, яке в тій чи іншій мірі носить науковий характер. Наш розум заінтригований тим, як влаштовані речі, як пов'язані між собою явища. Тому нам виявляється близька та аргументація на користь існування Бога, яка апелює до мудрості і досконалості задуму, що лежить в основі світобудови.

Давайте подивимося, що являє собою людський мозок. Він містить близько півтора кілограми сірої речовини. Однак досі жоден суперкомп'ютер, створений людиною, не може відтворити і незначної частки тих операцій, які мозок здійснює щогодини. Мозок складається більш ніж з тридцяти мільярдів клітин і являє собою цілий світ, здебільшого невідомий для нас, одне з чудес Всесвіту. Чи можна повірити, що такий складний і високоорганізований орган виник в результаті випадкових матеріальних процесів?

Крім того, виникає питання про ту розумову діяльність, яку мозок здійснює. Чи ймовірно очікувати, щоб розум з'явився в світі, нерозумному за самою своєю суттю? Чому ми взагалі приймаємо всерйоз будь-яку розумову діяльність, якщо ця діяльність — лише процес взаємодії матеріальних елементів? Розум у всесвіті, позбавленою будь-якого розуму, — це аномалія, абсурд. Але якщо світ такий, як його розуміють теїсти, то існування розуму цілком природно. Мозок і розум у Всесвіті, створеному вищим Розумом, - це саме те, чого слід було очікувати.

Мозок не єдине диво: людський організм являє нам безліч чудес. Дивовижним є, наприклад, влаштування ока і електрохімічні процеси, що протікають в ньому і забезпечують миттєве кольорове бачення. Тільки в стані дрімучого невігластва можна не здивуватися надзвичайної складності його функціонування. Те ж можна сказати про органи слуху, про кровоносну систему, про нирки... Дивно само по собі те, що ми називаємо "простою клітиною". Кожна із шістдесяти трильйонів клітин нашого тіла виконує унікальні операції і є джерелом інформації.

Чи можливо, щоб настільки чудово організований надскладний пристрій з'явився в результаті випадкового відбору, без участі Божого розуму? З тих пір, як в організмі з'явилися такі досконалі органи, неважко зрозуміти, чому він міг вижити. Створіння, наділене відмінним зором, переможе того, хто не може бачити, при інших рівних умовах. Мене дивує не збереження очей у тварин, а їх виникнення. Проблема в тому, як пояснити той дивовижний процес, завдяки якому стали можливі всі ці чудеса.

Особливо вірно це по відношенню до найбільш складних органів. Щоб організм міг вижити, їх будова та функціонування має бути близьким до досконалості. Поява такого органу, як, наприклад, людське око, можлива лише завдяки складному переплетенню цілого ряду необхідних попередніх умов. Це змусило багатьох біологів висунути теорію макромутацій, оскільки гіпотеза про тривалу серії мікромутацій нічого не пояснює. Інакше кажучи, щоб пояснити те, що ми бачимо навколо, потрібно було створити свого роду наукову версію дива.

У кожній речі виявляється та мета, заради якої вона влаштована саме так, як вона влаштована. Гармонійне поєднання всіх речей і явищ, добре адаптованих один до одного, є знаком, який вказує на Творця. Більш того, я стверджую, що ця гармонія для того й створена, щоб повідомити нам про Його існування. Якби ми побачили на схилі пагорба камені, якими викладені слова: "Ласкаво просимо в Канаду!", нам не прийшло б в голову, що вони просто так скотилися з вершини і самі собою склали цю фразу. Таке, звичайно, можливо, але це надто малоймовірно. Навряд чи хтось засумнівається, що хтось, що володіє розумом, розташував камені на пагорбі певним чином, щоб щось нам повідомити. Настільки ж розумно думати, на мій погляд, що і Бог дає нам про Себе знати через розумне влаштування світу, який постає перед нами не як хаос, але як космос.

Віра в Бога подібна вірі в наукову теорію. Її істинність, як і істинність будь-якої теорії, не може бути доведена строго, проте існує безліч даних, що побічно підтверджують її. Вона спирається на найрізноманітніші факти. Протилежна їй версія, згідно з якою все, що ми бачимо, є результатом випадкового руху матерії, навпаки, абсолютно недостовірна. Як могло все це відбутися саме по собі? Віра в Бога розвіює наші здивування при розгляді цих питань.

Уривок із книги Кларка Х. Піннока «Розумні основи для віри», р. 3.

Повністю прочитати книгу (російською мовою) можна за посиланням.

Кларк Піннок (англ. Clark H. Pinnock; 1937 — 2010) — християнський богослов, апологет і письменник з Канади.