Логіка і Бог [стаття]

Логіка займається методами валідного мислення. Вона вказує, як виводити правильні заключення із посилів, і є необхідною передумовою всякого мислення. По суті справи, вона заснована на фундаментальних законах реальності і істини, на тих принципах, які роблять раціональне мислення можливим. Логіка є настільки необхідною і неминучою в якості інструменту всякого мислення, що навіть ті, хто відмежовується від неї, вимушені, тим не менш, вдаватися до логічних форм, щоби обґрунтувати свою відмову від логіки.

Три фундаментальних закони всілякого раціонального мислення є наступними:

1. Закон несуперечності (А не є не-А).

2. Закон тотожності (А є А).

3. Закон виключеного третього (або А, або не-А).

Кожен з них виконує важливу функцію. Без закону несуперечності ми могли б говорити, що Бог є Богом і що Бог є дияволом. Якщо не буде обов’язковим закон тотожності, то не залишається ані єдності, ані тотожності. Без нього не було б різниці, що говорити — «я є я» чи «я є крісло». Якщо ж не діє закон виключеного третього, то протилежності можуть бути вірними водночас.

Окрім цих основоположних принципів, існують принципи правильної побудови умовиводів. Такі умовиводи традиційно відносять до дедуктивної чи індуктивної логіки чи до трансцендентальної аргументації. Все це, однак, опирається на три основоположних закони в тій чи іншій їх формі.

Логіка і Бог. Якщо логіка є основою всякого мислення, вона є і основою всякого мислення про Бога (богослів’я). Дехто заперечує, що при цьому стається підпорядкування Бога логіці. Але Бог в силу Свого верховного володарювання не підпорядковується нікому, окрім Себе. То як же мислення про Бога може підпорядковуватися логіці?

В якомусь сенсі Бог не підпорядковується логіці; це наші висловлювання про Бога підпорядковуються логіці. Всі раціональні твердження повинні бути логічними. Позаяк богослів’я покликане робити раціональні твердження, богословські твердження, як і всі інші, підпорядковуються законам раціонального мислення.

В іншому ж сенсі, Бог дійсно підпорядковується логіці, але не тому, що існує щось вище, аніж Він. Позаяк логіка висловлює принципи раціонального мислення, і позаяк Бог є раціональною істотою, Він підпорядковується лише Своїй раціональній сутності. Насправді, Він не міг би діяти всупереч їй, як в етичному плані, так і в логічному. Наприклад, «не можна сказати неправди Богові» (Євр. 6:18). Точно так само ж Бог не може увійти в суперечку із Собою. Ні це, ні інше не відповідало б Його фундаментальній сутності.

Бог не тільки підпорядковується Своїй раціональній самоузгодженості. Він також підпорядковується логіці, що з неї випливає. Адже ми не змогли б навіть розпочати думати чи говорити про Бога, якби не було закону несуперечності. В цьому сенсі логіка первинна відносно до Бога тим, що ми маємо звернутися до логіки, перш ніж зможемо навіть почати думати про Нього раціонально. Логіка первинна відносно Бога в аспекті пізнання, але Бог первинний відносно логіки в аспекті буття. Логіка первинна відносно Бога гносеологічно; але Бог первинний до логіки онтологічно.

Заперечувати, що тим самим ми підпорядковуємо Бога своїй логіці, — означає встановлювати хибну дихотомію. Логіка є логіка; немає «нашої» логіки на противагу «Його» логіці. Наша логіка заснована на Його логіці. Раціональна сутність Бога є основою нашої раціональної сутності. Він зробив її такою, щоби ми могли дещо розуміти відносно Нього. Закон несуперечності застосований до мислення Бога точно так само, як і до нашого. Люди не винайшли його, вони його відкрили.

Раціональність на противагу раціоналізму. Інші заперечують в тому плані, що підпорядкування істин про Бога людському судженню являє собою різновид раціоналізму.

Однак при такому запереченні упускається з вигляду декілька важливих моментів. По-перше, Бог не підпорядковується нашому судженню. Бог є джерелом глузду, і Він створив нас подібними до Себе. Таким чином, основоположні принципи судження не переносяться на Бога за нашими побажаннями; навпаки, вони самі походять від Бога.

По-друге, основоположні закони розуму не суперечать Божому відкритті; вони складають істотний елемент в загальному Божому відкритті. Людська раціональність з її основоположними законами є проявом раціональності Бога. Бог є раціональним, а люди створені за Його подобою. Таким чином, застосування логіки не суперечить відкриттю; воно входить в нього складовою частиною.

По-третє, навіть приватне відкриття не можна ані зрозуміти, ані передати поза логікою. Ми не могли б навіть відрізнити Боже відкриття від відкриття диявола, якщо б не діяв закон несуперечності. Далі, коли в Біблії говорить, що «так бо Бог полюбив світ», ми не могли б навіть дізнатись, що любов не є ненавистю, якщо б не закон несуперечності. Таким чином, логіка є істотною як для загального, так і для приватного відкриття. І зрештою, існує різниця поміж тим, щоби звертатися до розуму і бути раціоналістом. Раціоналіст прагне встановити всі істини через людський розум. Мислячий християнин просто звертається до розуму для того, щоби виявити істини, розкриті Богом в загальному відкритті чи у відкритті приватному, через Біблію.

Логіка і Аристотель. Деякі критики традиційної логіки кажуть натомість, що логіку винайшов Аристотель, і ми не маємо причин надавати перевагу його західній формі логіки замість логіки «східного» типу, де закон несуперечності не застосовується. Одначе Аристотель не винаходив логіку; він її відкрив. Закони раціонального мислення відвічно були дійсні в Бозі, а в раціональних істот — від самого їх створення. Аристотель лише сформулював ці закони.

Подібна критика також має на увазі, немов би «східне» мислення може уникнути звернення до логіки. Але як ми бачили, основоположні закони мислення неминучі для всіх раціональних істот, в якій би культурі вони не жили і якого б світогляду не притримувались. Жоден «східний» філософ не може навіть подумати чи заговорити, не звертаючись до закону несуперечності. Саме заперечення цього закону у своєму висловлюванні опирається на його існування. Він в буквальному сенсі слова є незаперечний.

Багато типів логіки. Ще кажуть, що існує багато типів логіки. Чому це ми повинні виділяти тільки один тип і робити його еталоном для всіх інших типів? У відповідь достатньо вказати, що, хоча типів логіки існує багато (дедуктивна, індуктивна, символічна і так далі), всі форми логіки, тим не менш, засновані на фундаментальних принципах раціонального мислення, викладених вище. Наприклад, жодна валідна форма логіки не може бути побудована без принципу несуперечності. Якщо протилежності можуть бути вірними одночасно, то неможливим виявиться саме мислення. Але ми не можемо відкидати мислення, не мислячи при цьому. Тому відкидання законів мислення в буквальному сенсі слова немислиме.

Логіка і всемогутність. В Біблії сказано, що «А Ісус позирнув і сказав їм: Неможливе це людям, та можливе все Богові» (Матв.19:26). Він всемогутній, а всемогутня Істота може зробити все. Тому, здавалось би, Бог може порушувати, якщо забажає, закон несуперечності. Однак такий висновок зроблений на невірних уявленнях. Коли Біблія навчає, що Бог може зробити неможливе, мова йде не про те, що актуально неможливо, а лише про те, що неможливе для людей.

Далі, всемогутність не має на увазі, немовби Бог може зробити те, що суперечить. Інакше Бог міг би перестати бути Богом. Але для Несотворенного неможливо вирішити, що Він бажає стати сотворенним. Для Необхідної Істоти (Яка не може не бути) неможливо вирішити, що Її більше не буде. Бог не може вступати в суперечність зі Своєю сутністю. Тому всемогутність не означає, що Бог може в буквальному сенсі зробити все. В Біблії сказано, що «не можна сказати неправди Богові» (Євр. 6:18; порів. 2Тим. 2:13). І точно так само, як Бог не може вступати в суперечність зі Своєю моральною сутністю, Він не може вступати в суперечність зі Своєю сутністю. Насправді, всемогутність означає лише те, що Бог може зробити все те, що не є актуально суперечливим чи неможливим. До прикладу, Бог не може зробити квадратний круг. Нездатний Він і зробити камінь, настільки важкий, що не зможе його і пересунути. Богу навіть не знадобиться «рухати» цей камінь. Достатньо буде знищити його і створити наново в будь-якому потрібному місці.

Логіка і чудеса. Бог створив закони природи, однак переступає їх межі, творячи чудеса. Бог встановив закони тяжіння і текучості рідин, однак Ісус ходив по воді. Невже не можуть закони логіки порушуватись подібно до законів фізики?

По-перше, це хибна аналогія. Закони природи є описовими, а закони логіки, як і закони етики, — закони приписуючі, або розпорядчі. Тобто закони логіки вказують нам, як ми повинні роздумувати, щоби наше мислення відповідало реальному стану речей. Як і закони моральності, ці закони представляють собою універсальні приписи. Кожен повинен приходити до висновку, що позаяк всі трикутники мають три кути і дана фігура є трикутником, то вона має три кути. Виключення тут не допускаються: прийти до цього висновку повинен кожний.

Закони ж фізики — це описові узагальнення. Вони просто повідомляють нам про стан справ; вони не наставляють нас про те, що повинно бути. В якості описів звичного стану справ вони допускають виключення. Чудо є виключенням. Як таке, воно не суперечить загальному закону. Порівняння законів фізики із законами мислення є неправомірним.

Далі, Бог не створював закони логіки. Вони висловлюють Його нестворену сутність. Бог є раціональним, і існують певні фундаментальні принципи раціональності, які не можуть змінюватися точно так само, як Бог не в стані змінити Свою сутність. Не такі закони фізики.

Теоретично, Бог міг би створити інші світи, з іншими законами в них. Закон тяжіння, наприклад, діє в матеріальному Всесвіті. Він недійсний для ангелів, що не мають фізичного тіла.

Логіка і таємниці віри. Дехто заперечує, що найбільші таємниці християнської віри, такі як Трійця, Втілення і передбачення, не відповідають законам людського розуму. Існує різниця поміж твердженнями, що виходять за межі людського розуміння, такими як істини віри, і твердженнями, що йдуть врозріз з розумом. Ті що виходять за межі людської здатності роздумувати, не йдуть врозріз з розумом. Людське розуміння без допомоги у вигляді приватного відкриття не в стані осягнути їх. Вони можуть бути пізнані тільки через приватне відкриття. Коли ці істини пізнані, як посили не суперечать іншим розкритим у відкритті істинам.

Логіка і Трійця. Доктрина Трійці говорить про трьох осіб однієї Сутності. В ній не стверджується, немовби існують три особи в одній особі, чи три сутності в одній Сутності. Це було б логічною суперечністю.

Логіка і Втілення. Втілення не означає, немовби Бог перетворився на людину. Інфінітна Істота не може перетворитися у фінітну, а Необхідна — в лишень можливу. Стверджується лише, що друга особа Трійці стала людиною. Ісус прийняв людську природу, не прощаючись зі Своєю божественною природою. Таким чином, Втілення було не відніманням божественного, а додаванням людського. Дві природи однієї особи не є суперечністю. Суперечністю були б дві природи однієї природи чи дві особи однієї особи, але не дві природи, що існують в однієї особи. Це таємниця, це не суперечність.

Логіка і передбачення. Не створює логічної суперечності і поєднання передбачення зі свободою волі. Немає суперечності в твердженні, що Бог передбачив, хто буде спасений, позаяк Він передбачив, що це буде здійснюватися через вільний вибір людей. Суперечністю ж було би стверджувати, немов би Бог примушує людей вільно прийняти Його, позаяк примусова свобода є логічно абсурдною. Але твердження про те, що Бог в Своєму всезнанні передбачив, як Він буде здійснювати спасіння через Свою благодать і через наш вільний вибір, не містить логічної суперечності. Це таємниця, а не логічна суперечність.

Джерело: «Енциклопедія християнської апологетики» Нормана Л. Гайслера.