Наша віра історично достовірна — інакше вона нічого не варта

Як ця приказка стосується життя людей віри? Дехто порівнює її з теологічним терміном "скачок віри" чи зі словами, що приписують Марку Твену: "Віра — це впевненість в тому, що, як ми знаємо, не є правдою". Хоч це і звучить цікаво, та я сумніваюсь, що ці слова правдиві щодо кожної віруючої людини; ну хіба що, можливо, ненавченої. Ми нічого не набуваємо, якщо віримо в міф, казку чи брехню. Та коли життя нестабільне і нещасне, єдину основу ми можемо знайти в істині, де б вона не існувала.

Не казка.

Я думала про це нещодавно, коли розмірковувала над необхідністю наявності історичного факту, який підлягає перевірці, як основи християнської віри. Зі всіх віровчень, християнство є єдиним, яке наполягає на тому, що його правда засновується на існуванні історичної особи на ім'я Ісус і, більш того, на історично достовірних Його словах і наступних діях. Найважливіше: якщо Ісус не помер (не помер насправді, "намертво", так би мовити) і не воскрес (не встав знову у фізичному тілі, яке ходило, говорило, їло і спілкувалось), тоді, як апостол Павло написав до коринтян, "коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах... Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей"(1Кор.15:17-19).

А чому ми найнещасніші від усіх людей? "Якщо віра в Христа допомагає тобі у щоденному житті", — говорило мені багато скептиків, — "тоді для тебе це добре. Всі ми маємо таку собі зону комфорту, якщо для тебе це Ісус — нема питань. Тільки не потрібно нав'язувати цього нам". Проблема цього аргументу полягає в тому, що християнство є вірою в те, що Ісусробив; і якщо Він не робив цього, тоді все це віровчення не має сенсу. Будь-яка інша віра — навіть віра в науку, чи в освіту, чи в певну політичну систему — своє значення знаходить в тому, яку користь вона приносить своїм послідовникам. Живи за певними правилами, притримуйся цих обмежень, дій згідно із цими пересторогами — і твоє життя буде кращим. Тебе поважатимуть, можливо навіть шануватимуть, за твій вклад в прогрес цивілізації. Якщо не зараз, то точно пізніше, десь в іншій реальності, де ти отримаєш свою нагороду (як навчає іслам) чи в іншій інкарнації (індуїзм) чи у світі небуття (буддизм) чи хоча б у некролозі на сторінках “The New York Times”.

Християнство є вірою в те, що Ісус робив; і якщо Він не робив цього, тоді все це віровчення не має сенсу.

Одначе християнська віра не полягає тільки в етичному віровченні Біблії (хоча там воно і міститься, і не надто відрізняється від пропонованих багатьма іншими віруваннями, як показує Клайв Льюїс наприкінці своєї чудової книги "Людина відміняється"). Радше, християнин засновує своє уповання, свою віру в оновлення, свою впевненість в прощенні на дії іншої особи — Ісуса Христа. Якщо Він не жив так, як Він жив, не помер, як Він помер і не воскрес, як обіцяв, тоді ми, християни, витрачаємо своє життя на гонитву за казкою. Яке ж це безглуздя, так чинити! Глупота! Шкода таких людей!

Бетховен і свідки.

Саме тому апостол Павло у тому ж уривку Послання до коринтян перераховує очевидців воскресіння в якості першоджерел. Апостол Павло був юдеєм, що все прораховував. Він отримав хорошу римську освіту і знав філософію так само добре, як і Писання. Однак він не надіявся на свій досвід. Свою впевненість він черпав від людей, що бачили події минулого своїми очима.

"Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей". А чому ми найнещасніші від усіх людей?

Одного разу, роздумуючи над цими речами, я читала кінець Євангелії від Матфія, історію про воскресіння Христа — вже настільки відому мені історію, що, як мені здавалось, я навряд чи зможу дізнатися з неї щось нове. Однак, вибачте за відступлення, я слухала увертюру "Егмонт" Бетховена, одну із своїх улюблених, пробігаючи дистанцію на вже застарілій біговій доріжці (вона не має телевізора, що буде відволікати мене своїми кулінарними шоу, поки я 40 хвилин іду "в нікуди"). Я завжди уявляла собі тріумфальне завершення цього твору в якості хорошого саундтреку до воскресіння Христа: ангел відвалює камінь, і Ісус виходить з гробу, сповнений радості, в Його воскреслому тілі, Спаситель людства і Первісток з померлих.

На мій подив, я виявила, що камінь був відвалений від гробу не для того, щоби вийшов назовні Ісус, але для того, щоби ми увійшли всередину.

Читаючи Євангеліє від Матвія цього разу, я дещо помітила. Хоч там і насправді написано, що ангол прийшов і відвалив камінь (як відомо, вага його складала декілька тон, а його форма дозволяла скотити його до гробу таким чином, щоби він закрив собою вхід, тому людина не могла відвалити його самостійно), однак, на мій подив, там не написано, що "потім Ісус вийшов з гробу". Ангол каже жінкам, які прийшли до гробу, що "нема Його тут" (Матф. 28:6) і, по сути, Він уже попереду них на дорозі в Галілею (Матф. 28:7).

Ісус вже, простіше кажучи, пішов звідти. Йому не потрібно було чекати ангола, аби той відвалив камінь. Він був реальною, фізичною істотою, але здатною проходити крізь камінні перешкоди, не порушуючи їх, так само, як Він пройшов крізь зачинені двері (Іван. 20:19). Щоби вийти з гробу, Йому не потрібна була допомога анголів.

Тоді для чого взагалі було відвалювати камінь? Уявіть, якби ангол просто прийшов і сів на камінь, що закривав гробницю, і проголосив те ж послання: "Нема Його тут, бо воскрес, як сказав". Чи повірили б йому жінки? Можливо, так, можливо, ні. Ангол —це, звичайно, доволі переконлива особа. Але як нарахунок інших людей? Без відкритої, очевидно порожньої гробниці воскресіння не було би достовірним. В такому випадку люди, що проголошують, що Христос воскрес із мертвих, можливо, просто бачили галюцінації. В кінці кінців, тіло ж залишилось би у гробі, чи не так?

На мій подив, я виявила, що камінь був відвалений від гробу не для того, щоби вийшов назовні Ісус, але для того, щоби ми увійшли всередину. Довіряй, та перевіряй. Воскресіння повинно було бути доступним для перевірки очевидцями, які могли би засвідчити про порожню гробницю та порожню плащаницю. Наша віра заснована на події, яка відбулась в певному місці, в певний час історії, і почалось це все в момент, коли ангол акуратно відчинив гробницю, щоби ми могли подивитись на порожнє місце і побачити, що "нема Його тут".

Тому задавайте запитання, ставте під сумнів те, у що вірите. Християни не повинні боятись запитань, хоч вони і змушують шукати відповіді. Вони повинні боятись сумнівів, навіть жорстких. Історія на нашому боці. Це насправді відбувалось. Це все змінює.

Автор: Кетті Келлєр.

Джерело: TheGospelCoalition.org

Переклад з англійської: Прес-центр СЄЛФ.

Кетті Келлєр служить помічником директора по комунікаціям у Пресвітеріанській Церкві Відкупителя в Нью-Йорку, США. Дружина Тіма Келлєра.