Новий Заповіт і народ Божий. Запитання — Ніколас Томас Райт

Основні запитання можна розбити на три частини. Почнемо з тих питань, які варто поставити в ході літературознавчого вивчення текстів. Що варто вважати доречним прочитанням? Як його визначити? Розглядаючи методи прочитання Нового Заповіту, що склалися і навіть освятилися роками в церковній практиці общинного і особистого богослужіння, варто запитати, чи віддають ці методи належне текстам: до прикладу, чи можна читати таку книгу, як Євангеліє від Марка, по десятку віршів за один раз, причому поза контекстом? Ми шукаємо правильне прочитання, але єдиної думки про те, яке прочитання можна вважати правильним, на сьогоднішній день не існує...

Далі, розглядаючи набір історичних питань, бачимо ті, що зосереджені навколо Ісуса, Павла і Євангелій: (а) Ким був Ісус і чи дійсно Він якимось чином став засновником християнства? Якими були його цілі, чого Він мав надію досягнути, чому Він помер і чому з’явилось те, що сьогодні ми називаємо церквою? (б) Чи був справжнім засновником християнства Павло; чи спотворив він первинну звістку або ж він був істинним тлумачем Ісуса? Якими були побудова і зміст системи вірувань, що підштовхнули його на настільки видатну працю? (в) Чому Євангелії є саме такими, якими є? Яке відношення мають вони до Ісуса і Павла? І як взагалі можна вибудувати усі ці запитання в один ряд? Чи можемо ми прослідкувати динаміку розвитку ранньої християнської думки таким чином, щоби вона так чи інакше проходила через них? Якщо так, то яким чином? Саме ці запитання (ми не згадуємо багатьох інших важливих і цікавих проблем, наприклад: походження і богослов’я Послання до Євреїв чи важливих неканонічних творів, таких як Дідахе чи Євангеліє від Фоми) ми і повинні будемо розглянути. Вони відкриті для будь-якого історика (незалежно від його ідеологічної чи культурної приналежності), який побажає зрозуміти і належним чином оцінити перше століття і незвичайне явище, з яким ми тут зустрічаємось, а саме: виникнення нового і надзвичайно сильного руху, який хтось назвав релігією, а хтось — сектою, а самі його послідовники — Шляхом.

Можна сказати, що необхідність ретельного вивчення Нового Заповіту для пошуків відповідей на запитання історії раннього християнства — це просто випадковість. В принципі можна уявити собі ситуацію, при якій були б доступні інші альтернативні документи, які дали б нам повні і адекватні відповіді на усі історичні запитання, і нам лише іноді довелось би звертатися до книг, написаних самими християнами. Звичайно, хтось заперечить проти такого припущення і скаже, що ці події можуть бути сприйняті лише очима віри і жодні джерела, окрім Нового Заповіту, для цього непридатні; а може — на доказ вищесказаного, — що втрата майже усіх інших свідчень влаштована самим Провидінням. Я вважаю, що це попахує передчасною підтасовкою доказів — але таке звинувачення може бути доречним тільки після того, як більша частина дослідження буде завершена. Який би, однак, підхід ми не обрали, другий набір питань залишиться в рамках того, що зазвичай називають історією...

Чи може сучасна людина мати такий світогляд, який, з одного боку, відображав би питання нашого часу, а з іншого — міг би вмістити в себе і сприйняття світу першими християнами?

Але є і третя сукупність питань, з якими тим чи іншим чином доведеться працювати в ході цього проекту. Що являє собою християнське богослов’я? Чи може воно сьогодні в якійсь його частині зберегти первинну форму, і якщо так, то в якій? Чи можливо навіть просто уявити часткову незмінність богослов’я? Що вважається канонічним християнством і чому? Чи може сучасна людина мати такий світогляд, який, з одного боку, відображав би питання нашого часу, а з іншого — міг би вмістити в себе і сприйняття світу першими християнами? Чи варто взагалі шукати авторитетного твердження про те, якою повинна бути істинна віра і життя, і якщо так — то де його можна знати? Як його можна втілити в сучасних церкві і світі? І — за всіма цими питаннями — що повинне означати слово «бог», чи «Бог»?

Деякі люди (як правило, самопроголошені історики) заперечать мені і скажуть, що останню групу питань не можна змішувати з питаннями історичними. Деякі богослови сприймають таке застереження всерйоз і пишуть про християнське богослов’я, виділяючи мало уваги історичним питанням про витоки християнства. Тим не менш факт залишається фактом: більшість богословів все ж вирішили вважати важливим надати місце у своїх працях історичним питанням, а більшість новозавітніх істориків писали про історію, так чи інакше торкаючись богословських питань, хоча, звісно, пропонуючи дуже широкий діапазон відповідей на них. Природньо, питання з цих двох категорій часто плутались: переплітаючись один з одним, вони втрачали свою первинну форму. Зазвичай історія при цьому втрачала більше: різноманітні богословські чи інші ідеї вставлялись в перше століття всупереч історичній істині. На щастя, ризик перемішати історичні і богословські питання не вчинив перепони іншим вченим відправитися на пошуки методів інтеграції літературознавства, історії і богослов’я — тобто питань про ранньохристиянську літературу, про витоки християнства і про християнського бога.

Якщо ж від інтеграції відмовитися зовсім, то зв’язок поміж історією і богослов’ям може просто зникнути. Досі є немало вчених, переконаних, що єдине заняття, яке личить досліднику Нового Заповіту, — це нейтральний опис історії, яка розглядається як суспільна справа, відкритий проект. Ним може займатися хто завгодно, і цікавість до нього також може виникнути в кого завгодно — адже, як стверджує Ряйсянен, раннє християнство було частиною життєва важливого періоду світової історії, і розуміння його цілком може сприяти більшому взаєморозумінню в нашій світовій спільноті. В той самий час богослов’я розглядається як справа виключно християн — «клубна гра», що ведеться на закритій площадці, на відстані від серйозної опозиції. Такий підхід до питання підтримують і багато християн — як в теорії, так і на практиці, і багато-хто тільки тоді вважатимуть історичне дослідження чимось вартісним, якщо воно містить в собі безпосереднє практичне застосування для сучасників (запитання: «Ну а що це означає для нас, в наш час?» задається таким тоном, нібито без очевидної на неї відповіді не може бути і належного вивчення історії).

Інтеграція історії з богослов’ям — задача складна, але актуальна

Таке взаємне неприйняття поміж історією і богослов’ям призвело до відомого розділення в дослідженні Нового Завіту на «Введення в Новий Завіт» — ймовірно суто історична справа, і «Богослов’я Нового Завіту» — проект вже не стільки історичний, як синтетичний, збірний. Цей розділ зафіксований як в рубрикації учбових програм університетів, так і в каталогах бібліотек (що вже й взагалі — «закон мідян і персів»). Однак якби не схвалювали цей «великий поділ» з одного і другого боку, він не стане природнім чи необхідним — більш того, він є доволі оманливим. З одного боку, дослідження богослов’я Нового Завіту опирається на певні (нехай і невизначені) переконання в тому, що події, що сталися в першому столітті стали в певному сенсі нормотворчими чи авторитетними для наступного розвитку християнства. З іншого — вивчення історії раннього християнства неможливе без чіткого представлення про те, у що вірили перші християни. Розвинути думку далі, конкретизуючи ці два загальних твердження, як відомо, дуже непросто. Тим не менш це не означає, що християнське богослов’я може існувати у вакуумі чи в закритому, захищеному від поглядів і запитань для широкої громадськості світі. Інтеграція історії з богослов’ям — задача складна, але актуальна.

А поки історія і богослов’я виясняють свої відносини, предмет літературознавства — особливо в епоху постмодернізму — буде йти своєю дорогою, без всілякого з ними зв’язку, — і це важко попередити. Чим більше ми рахуємося тільки зі своїм власним прочитанням тексту, тим менш важливою для нас є його прив’язка до історичного контексту чи поміщення загальної думки того чи іншого тексту в широке богословське формулювання, засноване на багатьох таких текстах. Як буде показано далі, без цього кроку обійтись, в принципі, можна, але зробити це на практиці не завжди просто.

Отже, справжня робота ставить перед собою ціллю об’єднати три напрямки, які часто вважають окремими дисциплінами. Іноді в центрі нашої уваги опиняться переважно запитання однієї із сфер, а не іншої. В якомусь сенсі дослідження, присвячене Ісусу, — це дослідження перш за все історичне, але воно опирається на літературознавче дослідження текстів і вибудовує свої результати у вигляді богословських висновків. Ми будемо описувати Ісуса в ракурсі історичних подій, що призвели до революції в богослов’ї і літературі. В якомусь сенсі дослідження послань Павла — переважно питання богослов’я, розгляд якого опирається на ретельну історичну і літературознавчу підготовку. Про Павла ми будемо говорити в ракурсі революційного богослов’я, яке стало причиною історичних досягнень. В якійсь мірі дослідження Євангелій — задача перш за все літературознавча, але виконання її було б неможливим без ретельного вивчення історичних і богословських оточень, контекстів і висновків. Аналізувати Євангелії ми будемо як видатні літературні твори, що втілили в собі світогляд, який перевернув світ (чи декілька таких світоглядів?). Як буде показано в другій частині цієї книги, жодне з таких досліджень не може бути проведене з позиції відстороненої позитивістської об’єктивності. Всі вони (як і будь-який процес пізнання) втягують в себе і того, хто пізнає — дослідника, студента, читача. Якщо ми не визнаємо цього з самого початку, то опинимося в полоні спрощених уявлень: спочатку все буде просто і зрозуміло, але пізніше з’являться проблеми.

Уривок із книги Н.Т. Райта «Новий Заповіт і народ Божий».

Придбати книгу (російською мовою) можна в Інтернет-магазині «Христианская книга».