Засновник християнства - Ісус Христос

В Ісусі Христі звершується історія приготувань - як божественна, так і людська. У Ньому досягають своєї найвищої точки всі попередні відкриття Бога юдеям і поганам, і в Ньому виконуються найпотаємніші мрії юдеїв і поган про відкуплення. Апостол Іван каже, що за Своєю божественною природою, як Логос, Ісус Христос є вічним Сином Батька, Який був головною діючою особою у створенні і збереженні миру, а також у всіх явленнях Бога, що готували до втілення і в ньому завершились. За Своєю людською природою, як Ісус із Назарету, Христос є стиглим плодом релігійного росту людства, що має земний родовід, який апостол Матвій (євангелист Ізраїлю) прослідковує до Авраама, патріарха євреїв, а апостол Лука (євангелист поган) - до Адама, батька всіх людей. В Ньому перебуває тілесно вся повнота Божества; в Ньому втілений ідеал людської доброчинності і благочестя. Він - вічна істина і власне божественне Життя, особистісним чином з'єднане з нашою природою; Він - наш Господь і наш Бог, але водночас і плоть від плоті нашої, кров від крові нашої. У Ньому отримала своє вирішення проблема релігії: примирення і спілкування людини з Богом; і ми не повинні очікувати більш ясного відкриття від Бога чи більш високого релігійного досягнення людини, аніж те, яке уже гарантоване і здійснене в Його особі.

Але Христос не просто завершує Собою всю попередню історію - Він також закладає початок нескінченного майбутнього. Він - Автор нового творива, другий Адам, Отець відродженого людства, Голова Церкви, "яка є Тіло Його, повнота Того, хто наповнює все у всьому". Він є чистим Джерелом ріки світла і життя, яка з того моменту безперервно тече крізь всі часи і народи і буде текти доти, доки земля не наповниться хвалою Йому і всякий язик не визнає, що Він - Господь в славу Бога Отця. Всесвітнє поширення і абсолютне панування Духа і життя Христа також стане кінцем людства, завершенням історії і початком славної вічності.

Перед біографом Ісуса стоїть велика і важка задача - показати, яким чином завдяки зовнішньому і внутрішньому розвитку в умовах конкретного народу, конкретного часу і конкретної країни Він в дійсності став Тим, Ким був за задумом і передбаченням і Ким буде для всіх віруючих християн - Боголюдиною і Спасителем світу. Будучи Богом від вічності, Він не міг набути Божественність; але як людина Він підпорядковувався законам людського життя і поступового росту. "А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей" (Лук.2:52).

Навіть будучи Сином Божим, "проте навчився послуху з того, що вистраждав був. А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння" (Євр.5:8,9). Немає жодних протирічь поміж історичним Ісусом із Назарету і ідеальним Христом віри. Повністю зрозумівши справжність Його людського життя - з її досконалістю і величчю, недосяжними для жодної людини до чи після Нього, - ми однозначно погодимось з тим, що Сам Він говорив про Свою Божественність.

Ісус Христос прийшов у цей світ за правління Цезаря Августа, першого римського імператора, ще за життя Ірода Великого, за чотири роки до встановленої Діонісієм традиційної дати початку нашої ери. Він був народжений Марією, "заміжньою Дівицею і Непорочною Матір'ю", у Вифлеємі Юдейському і належав до царського роду Давида. Ангели небесні піснями хвали сповістили радісну новину про Його народження; пастухи-євреї із сусідніх полів і мудреці-погани із далеких східних країн вітали новонародженого Царя і Спасителя із всім благоговінням віруючих сердець. Небеса і земля зібрались навколо Дитятки Христа у радісному поклонінні, і благословіння цієї події із року в рік повторюється для знатних і простих, багатих і бідних, старих і молодих по всьому цивілізованому світі.

Думка про те, що цілком людська дитина, що народиться природнім шляхом, може бути досконалою, безгрішною і святою, ніколи досі не приходила в голову поетам і історикам; і коли мудре мовчання євангелистів намагались замінити фантастичними вимислами апокрифічних євангелій, отримали лише неприродній портрет вундеркінда, якому поклонялись звірі, дерева і безгласні ідоли і який перетворював глиняні кульки на живих пташок на потіху приятелям.

Зовнішнє оточення і умови, в яких проходила Його юність, різко контрастують з неймовірним підсумком Його суспільного життя. Він ріс тихо і непомітно у віддаленому гірському селі в Галілеї, про незначність якого навіть ходила приказка, працював у простій столярській майстерні, далеко від Єрусалиму, від шкіл і бібліотек, не маючи змоги навчатись. Йому було доступне лише те, що було доступним навіть найбіднішому єврею, - турбота люблячих батьків, краса природи, зібрання в синагогах, потаємне спілкування душі з Богом і старозавітні Писання, які в образах і пророцтвах говорили про Його особу і місію. Всі намагання віднайти витоки Його вчення у тогочасних філософських школах і сектах закінчились повним провалом. Якщо він посилався на передання старців, то лише з однією метою - протистати їм. Він був однаково не подібний на фарисеїв і саддукеїв, і вони відчували до Нього смертельну ворожість. Із єссеями Він ніколи не стикався. Він не залежав від людської освіти і літератури, від шкіл і партій. Він не був зобов'язаний світу нічим і разом з тим вчив цей світ. Він прийшов з небес і говорив від повноти Свого особистого спілкування із великим Яхве. Він не був ані вченим, ані актором, ані оратором; і все ж Він був мудрішим за усіх мудреців, говорив так, як не міг говорити ніхто з людей, і зчинив на Свою епоху і на всі подальші віки такий вплив, якого не чинила і не могла вчинити жодна людина. Ось причина природнього здивування Його співвітчизників, яке було виражене у запитанні: "Звідки в Нього це? Як Він знає Писання, не навчаючись?" (Мк. 6:2–3; Мф. 13:54–56; Ів. 7:15).

Він вибрав дванадцять апостолів для євреїв і сімдесят учнів для поган не з числа вчених і вождів, але з числа неграмотних галілейських риболовів. Він не мав дому, не мав матеріальної власності, не мав друзів серед могутніх і багатих. Його гаманець час від часу поповнювали декілька благочестивих жінок, а знаходився цей гаманець в руках злодія і зрадника. Христос проводив час з митниками і грішниками, щоб навернути їх до кращого і більш піднесеного життя, і почав свою діяльність серед низчих верств, до яких священники того часу відносились із зневагою. Він ніколи не шукав доброго відношення від сильних цього світу, але наражав Себе на їхню ненависть і гоніння. Він ніколи не лестив забобонам Свого часу, але осуджував гріх і вади в людях всякого рівня, звертаючись із найсуворішими словами до сліпих вождів для сліпих людей, до самозадоволених лицемірів, що зайняли Мойсеєве сідалище. Він ніколи не підтримував плотські месіанські надії людей; навпаки, коли вони хотіли зробити Його царем, Він відмовився і об'явив перед представником Римської імперії, що Його Царство не від світу цього. Він передбачив учням свою мученицьку смерть і обіцяв їм у цьому житті лише таке ж хрещення кров'ю. Він ходив по Палестині, часто втомлюючись в дорозі, але ніколи не втомлюючись від служіння любові, приносячи добро душам і тілам людей, проголошуючи слова духа і життя і творячи чудеса сили і милосердя.

Він проповідував найчистіше вчення як безпосереднє відкриття Свого Небесного Батька, керуючись своїм власним досвідом і інтуїцією, із силою і владою, які вимагали безумовної довіри і послуху. Він піднявся над забобонами партій і сект, Свого часу і народу. Він звертався до нічим не захищеного серця людини і доторкався до найбільш чутливих ділянок сумління. Він сповістив пришестя духовного Царства, якому належить вирости з маленького насінняка у могутнє дерево, - Царства, яке, немов закваска, що діє ізсередини, поступово розповсюдиться по всім народам і країнам. Він твердо притримувався цього грандізного задуму, який не міг народитись в голові звичайної людини, і Він залишався вірним йому навіть у хвилини найстрашнішого приниження, коли стояв перед судом юдейського первосвященника і римським прокуратором і коли Його, немов злодія, розпинали на хресті. Про істинність цього задуму свідчить кожна сторінка історії церкви  і кожна місія, що існує на землі.

Вінцем Його діяльної праведності став пасивний послух на хресті, коли Він із готовністю покорився святій волі Бога. Він був ненависним і гонимим юдейськими священниками, переданий до їх рук Юдою, звинувачений неправдивими свідками, засуджений синедріоном, відкинутий народом, залишений Петром, але представник римського закону і права проголосив Його праведним, Мати в сльозах і вірні учні були поруч із ним. Словом і мовчанням Він проявив в цей сумний час покірність ягняти і гідність Бога. З молитвою за Своїх вбивць Він довірив душу Небесному Батьку і вмер зі словам: "Звершилось!". Він помер перш, ніж досяг зеніту людського життя. Спаситель світу помер молодим! Він помер соромною смертю на хресті, праведний за неправедних, невинний за винних, добровільно принісши себе в жертву нескінченної любові, щоб примирити мир з Богом. Він переміг гріх і смерть на їх тереиторії і тим самим викупив і освятив всіх, хто готовий прийняти Його дар і послідувати Його прикладу. Він заснував вечерю Господню, аби утвердити пам'ять про Свою смерть, а також про очисну і викупну силу Своєї крові.

На третій день Він воскрес із мертвих, Переможець смерті і пекла, Князь життя і воскресіння. Він неодноразово являвся Своїм учням; Він доручив їм проповідувати Добру Новину воскресіння всякому творінню; Він зайняв Свій небесний престол і через зішестя Святого Духа заснував Церкву, яку з того часу постійно захищав, годував і потішав, яку обіцяв не залишити і напередодні часу, коли повернеться у славі, щоби судити живих і мертвих.

Направді, Ісус Христос, Христос євангелій, Христос історичний, розп'ятий і воскресший, Христос - Бог і людина - це найбільш реальний, найбільш достовірний, найбільш благословенний із усіх фактів. І цей факт являє собою всюдисущу і зростаючу силу, яка наповнює Церкву і завойовує світ і яка є найкращим доказом своєї реальності, подібно сонцю, що сяє в небесах. Цей факт - єдине вирішення жахливої тайни гріха і смерті, єдине надхнення для святого життя, сповненого любові до Бога і до людей, єдиний шлях до щастя і миру. Вчення, створені людською мудрістю, приходитимуть і відходитимуть, царства і імперії зникатимуть і руйнуватимуться, але Христос на всі часи залишатиметься "шляхом, істиною і життям".

(Уривок із книги Філіппа Шаффа "Історія християнської церкви", т.1 "Апостольське християнство 1-100 р. після Р.Х.", розділ ІІ "Ісус Христос", §15 "Засновник християнства")