Писання, культура і постмодернізм - Н.Т. Райт

Безперервна і широко обговорювана взаємодія між "модернізмом" і "постмодернізмом" посіяла деяку невпевненість у суспільстві, у крайньому випадку в західних країнах. Перш за все це відобразилось на трьох основних сферах.

Спочатку сумніву і деконструкції були піддані найбільш значимі оповідання про те, хто ми такі і яка ціль нашого життя. В якомусь сенсі модерністська риторитка обернулась проти себе самої. Модернізм (течія, що з'явилась і епоху ПросвітництваXVIII століття) почав свою ходу про світу завдяки творчості таких письменників, як Вольтер, піддавши нападкам всеоб'ємлюче оповідання, представлене церквою.У свою чергу, постмодернізм поступив точно так само відносно усіх великих історій ("метаоповідань"), згідно із якими люди століттями будували свою життя. Серед них опинились і, зокрема, до великої міри шановані модерністами історії про "прогрес" і "просвітництво". Очевидно, що Біблія не тільки включає в себе немало окремих історій про Бога, світ і людство. В повноті свого канону, від Буття до Об'явлення, вона містить саме таку всеоб'ємлючу історію, що викликає особливе неприйняття у наших сучасників. Як і всі метаоповідання, вона неодмінно накликає на себе підозру в тому, що служить інтересам певної групи людей і є одним із елементів боротьби за владу.

Спочатку сумніву і деконструкції були піддані найбільш значимі оповідання про те, хто ми такі і яка ціль нашого життя.

Окрім того, від недавнього часу під ретельну увагу (і навіть нападки) попало поняття істини. Багато хто сьогодні оперує двома різними уявленнями про "істину". Так, наприклад, задаючи запитання: "Чи дійсно Ісус помер на хресті?", ми, як правило, хочемо знати: "Чи відбулось це насправді?". Але запитуючи: "Чи містить в собі істину притча про блудного сина?", нам і на думку не спаде задуматись про реальність описаних у ній подій. Адже для розуміння притчі це зовсім не важливо. Ми називаємо притчу "істинною" в зовсім іншому значенні цього слова - в ній ми віднаходимо правдиве зображення Бога і його любові до нас, а також багаточисленні прояви людського гріха, які можна знайти у всіх сферах людського знаня і досвіду.

Поки що, ніби, все зрозуміло, - хоча в більшості своїй люди рідко замислюються над різними значеннями слова "істина" і над тим, як це може відбитись на пошуках відповідей на інші запитання. Замість того представники пізнього постмодернізму постарались укласти максимум сфер людського спілкування в рамки першого типу "істини", перетворюючи все у "факти", акуратно запаковані для виміру, зважування і засвідчення, внаслідок чого наше життя і спілкування виглядають як хімічний експеримент чи математичне рівняння. Однак такі спроби уж вичерпали себе, особливо в таких областях, як історія і соціологія. Тепер постмодернізм дещо змінив свій курс: він підштовхує нас до твердження про те, що всіляку "істину", зокрема і "факти", отримані в ході наукового експерименту, можна звести до спраги влади (хтозна, можливо, вчені працюють на компанію, що прагне збагатитись за рахунок подажу особливих ліків чи щось на кшталт того). Всілякі претензії на владу, таким чином, продиктовані гонитвою за владою, як заявив Ніцше більше століття назад. Все твердження про те, "як все є насправді", перетворюються на варіації на тему: "Як я розумію те, що відбувається навколо" чи навіть "У якому світлі мені вигідно це представити".

Тепер постмодернізм дещо змінив свій курс: він підштовхує нас до твердження про те, що всіляку "істину", зокрема і "факти", отримані в ході наукового експерименту, можна звести до спраги влади

Можливо, краще було б говорити про те, як ми (представники певної культури) сприймаємо стан речей? Ідея так званого "соціального тлумачення" вчинила значний вплив на розуміння "істини" в цілому. Згідно із нею, на перший погляд стійкі, кількісно описувані поняття насправді виявляються засобом, із допомогою якого "окремо взяте суспільство тлумачить реальність".

Позаяк в Біблії багато говориться про істину і про те, яке відношення вона має до кожної окремої людини, легко уявити собі, що її заяви можуть і повинні розцінюватись як висловлення приватних, відносних і ситуативно обмежених точок зору. "Те, що ти вважаєш істиною" не обов'язково співпадає із "тим, що вважаю істиною я". Соціальне тлумачення реальності відрізняється залежно від конкретно взятого суспільства. Цей культурний зсув до останнього часу був би недоступним для розуміння більшості людей. Однак в наші дні він здається настільки очевидним, що, якби це не було парадоксально, він сам став однією із абсолютних і незаперечних істин.

І, нарешті, нам довелось зіштовхнутися із проблемою самопізнання. Відповідь на запитання "Хто я?" вже неможливо знайти із той легкістю, як раніше. Коли людина перестала бути "господарем своєї долі і серця капітаном", вона, заглядаючи всередину себе, бачить лише бурхливі потоки суперечливих бажань. Особливу тривогу викликає те, що принцип невизначеності Ґайзенберґа поширюється і наше відбиття у дзеркалі. Простішек кажучи, цей принцип означає, що в процесі спостерігання за речами і явищами об'єкт, що спостерігається змінює свої властивості. В Біблії багато говориться про людину: про її сутність, про її роль представника Божого народу і послідовника Ісуса. Перш за все, ми створені за образом Божим і покликані бути людьми, в яких цей образ постійно оновлюється. Отже, ми приходимо до висновку, що віра в біблійне уявлення про людину і прагнення жити відповідно до нього просто протирічать нашій культурі, що поставила під сумнів не тільки християнський погляд на людину, але і всі стійкі і незмінні точки зору на самопізнання особи.

І, нарешті, нам довелось зіштовхнутися із проблемою самопізнання. Відповідь на запитання "Хто я?" вже неможливо знайти із той легкістю, як раніше.

Для людей, що саме так сприймає себе і світ,, невизначеність у всьому стала образом життя.

Таким чином, наше розуміння світу, дійсності і, зрештою, нас самих, ось-ось порину у болото в тумані незнання, в якому неймовірною здається сама лишень думка про можливість якогось пізнання. Для людей, що саме так сприймає себе і світ,, невизначеність у всьому стала образом життя. Адже навіть поверхневий погляд на більшість газет і журналів свідчить про те, що багато людей буквально всотали в себе цей дух сучасної культури. Така невизначеність, у свою чергу, збуджує в людях нове палке прагнення до визначеності. Цим пояснюється потяг до фундаменталізму, який у сучасному світі жодним чином не означає повернення до світогляду, що передував модернізму. Він, скоріше, повертає нас до однієї із форм модернізму - читанню Біблії у контексті псевдонаукового пошуку "об'єктивної істини". Кожна сторона цього явища безпосередньо пов'язана із читанням Писання загалом і його роллю в церкві зокрема.

Уривок із книги Ніколаса Томаса Райта "Авторитет Писання і влада Бога" © Коллоквиум, 2007 (Nicholas Thomas Wright, "Scripture and the Authority of God"), розділ 2 "Писання і сучасна культура".

Придбати книгу Ніколаса Томаса Райта "Авторитет Писання і влада Бога" (російською мовою) Ви можете в Інтернет-магазині видавництва "Колоквіум".

Ніколас Томас Райт (Nicholas Thomas Wright) - англіканський єпископ і провідний спеціаліст по Новому заповіту. Райт був єпископом Дарему в Церкві Англії з 2003 і до своєї відставки в 2010 році. В даний час він є профессором-дослідником Нового заповіту і раннього християнства в коледжі Св. Марії, Університет Сент-Ендрюс в Шотландії. Серед сучасних дослідників Нового заповіту, Райт є важливим послідовником традиційних поглядів на богословські погляди, в тому числі тілесне воскресіння Христа і друге пришестя.