Радість Апокаліпсису — Сергій Головін

Що бачиш ти, якщо вимкнути світло?

На невідомих там доріжках сліди нечуваних страхіть... (О. С. Пушкін)

Тлумачення книги Об’явлення — справа ризикована. Блаженний Ієронім говорив, що в ній стільки ж таємниць, скільки і слів, і до сьогодні багато проповідників в благоговійному хвилюванні намагаються по можливості не мати з нею діла.

Саме Об’явлення (грецькою — «апокаліпсис») рання Церква найдовше не наважувалася включити в число текстів, що вважаються Божим об’явленням і склали пізніше канон Нового Завіту. А Мартін Лютер хотів виключити її із канону, вважаючи, що вона нічого не відкриває. Інші ж завжди готові прискіпливо розшифровувати значення кожного з її образів, складаючи план-графік чи навіть сценарій, згідно з яким Бог, мовляв, буде зобов’язаний здійснити «кінець світу» (фільм «Код Омега» — тому приклад).

«Іван побачив багато диких чудовиськ, але жодне з них не було настільки диким чи дивовижно жахливим, як деякі з його тлумачів», — писав Честертон. Чого тільки не бачили люди в книзі Об’явлення! Сучасники Петра Першого були впевнені, що там описуються імперські церковні реформи, і, об’являючи царя антихристом, цілими селами йшли ховатися в села (старовіри і досі живуть там — в лісах XVII століття). Хтось в описах нашестя саранчі бачив ґвинтокрильні атаки, а в зорі Полин — чорнобильську катастрофу (полин по-українськи — «чорнобиль»). В сталінські роки була думка, що «батько народів» — «інша звірина», що змушує всіх поклонятися зображенню Лєніна — звірини, якої «рана смертельна її вздоровилась» (малось на увазі замах Фаїни Каплан на «вождя світового пролетаріату»). У всяку епоху віруючі сприймали те, що відбувалось з ними, як події Апокаліпсису. Схоже, Об’явлення не описує якогось конкретного часу, але дає образи, що відображають певну позачасову реальність. Тому всяке покоління бачить в ній те, що стосується саме його.

Саме Об’явлення (грецькою — «апокаліпсис») рання Церква найдовше не наважувалася включити в число текстів, що вважаються Божим об’явленням і склали пізніше канон Нового Завіту

Коротко зміст Книги Об’явлення можна звести до трьох пунктів:

1) Все – погано.

2) Все буде ще гірше.

3) Мы перемогли.

Вавилон вже впав. Ми вже — громадяни Небесного Єрусалиму. Але, оскільки ми продовжуємо жити на території вже павшого Вавилону, нас підстерігає два роди небезпек. Перша небезпека — це гоніння. Вавилон намагається підпорядкувати нас, змусити забути наше справжнє громадянство. Друга небезпека — спокуси. Вавилон намагається звабити нас, пропонуючи все, що може. І через видіння, дані Івану, Ісус закликає нас: «Пам’ятайте: перемога вже одержана! Будьте вірні і непохитні».

Однак не варто упускати з виду, що Іван бачить небачене і промовляє про невимовне. Недарма ключовими словами книги є «як», «немов», «подібно». До прикладу, Апостол пише: «Я... почув за собою голос гучний, немов сурми» (1:10), і тут же — «а голос Його немов шум великої води» (1:15). Чому тайновидець використовує два різні порівняння? Відповідь очевидна: жодне з них не описує почуте ним в повній мірі.

Книга, яка була дана, щоби підбадьорити Церкву перед обличчям гонінь і спокус, нерідко стає причиною розбратів

Іван вирішує складну задачу — передати словами явлені йому візуальні образи. «Блаженний, хто читає, і ті, хто слухає слова пророцтва», — пише він (1:3). Але наважусь припустити, що серед нас, жертв всезагальної грамотності і повального раціоналізму, той, хто слухає, блажен більш, аніж той, хто читає. Тому що, маючи справу з друкованим текстом, ми в першу чергу намагаємось не уявити описане, а розшифрувати значення слів, що використовуються для опису. Але спробуйте при нагоді прослухати книгу Об’явлення на аудіозапису. Причому так, як слухали її сучасники Івана — від початку до кінця, без розділення на розділи. Перевірте — вона відкриється вам цілком інакше!

Втім, це не означає, що нам зовсім не варто знати змісту, який могли бачити в цих образах сучасники Івана. Візьмімо, до прикладу, такий текст: «характерною рисою початку двадцять першого століття в Україні було протистояння Києва і Донецька — оранжеві стримували біло-голубих, поки ті не взяли реванш». Про що це? Якщо мова йде про політику, то «оранжеві» — Київ (партія «Наш Україна»), а «біло-голубі» — Донецьк («Партія регіонів»). Але якщо мова про футбол, то все навпаки, і «біло-голубі» — київське «Динамо», а «оранжеві» — донецький «Шахтар» (по кольору форми цих клубів).

В будь-якому випадку, думок відносно змісту книги Об’явлення — багато, і суперечок вона викликала немало. Книга, яка була дана, щоби підбадьорити Церкву перед обличчям гонінь і спокус, нерідко стає причиною розбратів. У викладеній тут точці зору — нічого нового, і тому, маю надію, масла у вогонь вона не додасть. Я поважаю заблудження тих, чия думка не співпадає з моєю, і найбільше, про що прошу — відноситися і до моїх заблуджень в міру з повагою. Чому особливо навчає Об’явлення, то це — богословському смиренню.

Сергій Головін — доктор філософії, доктор прикладного богослів’я, маґістр гуманітарних наук (релігієзнавство), маґістр природознавства (фізика Землі), спеціаліст-педагог (фізика). Президент Християнського Науково-апологетичного Центру. Декан Міжвузівського факультету християнської апологетики. Президент Міжнародного просвітницького товариства "Людина і християнський світогляд". Член редакційної колегії журналу "Богословські роздуми". Автор учбових посібників «Введення в систематичну апологетику», «Основи логіки для віруючих і невіруючих» (спільно із О. Паничем), «В пошуках волі Божої», «Нарис практичної християнської етики», «Біблія і політика. Основи громадянського суспільства»; книг «Світогляд: втрачений вимір благовістя», «Всесвітній потоп: міф, легенда чи реальність?», «Еволюція міфу: як людина стала мавпою», «Хвала Богу за кризу», «Радість Апокаліпсису»; публікацій у спеціальних журналах Академії Наук СРСР; а також досліджень і галузях геофізики і лазерної оптики; праць із християнської апологетики. Одружений, батько двох дітей.

Книга Сергія Головіна «Радість Апокаліпсису» доступна для читання в бібліотеці Equalibra.