Воскресіння Христа - Філіпп Шафф

Про воскресіння з мертвих повідомляють чотири євангелії, про них говориться у посланнях, у нього вірить увесь християнський світ, і кожного "для Господнього" воскресіння Христа відмічають як історичний факт, як чудо, що стало вінцем і божественним підсумком всього Його служіння, як основу всіх надій віруючих, як запоруку їх власного майбутнього воскресіння. В Новому Заповіті воно зображене дією Всемогутнього Отця, воскресившого Сина з мертвих, і дією Самого Христа, що має владу віддати життя і знов прийняти його. Вознесіння було достойним завершенням воскресіння: знову отримане життя нашого Господа, Який є "воскресіння і життя", не могло закінчитись ще однією смертю на землі, або мало продовжитись у вічній славі на небесах. Тому апостол Павло і говорить: "Христос, воскреснувши з мертвих, уже більш не вмирає, смерть над Ним не панує вже більше!
Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе" (Рим. 6:9-10).

Фундаментом Християнської Церкви є воскресіння її Засновника. Без цієї події Церква ніколи б не з'явилась на світ, а якщо і народилась, то померла б незабаром після народження. Чудо воскресіння і існування християнства так тісно пов'язані, що крах одного означає неминучу поразку іншого. Якщо Христос воскрес із мертвих, то і всі інші Його чудеса не підлягають сумніву, а наша віра - непохитна; якщо ж Він не воскрес, то Він надаремно помер і наша віра намарна. Лише завдяку воскресінню Його смерть дарувала нам викуплення, оправдання і спасіння; без воскресіння Його смерть означала би поразку всіх наших надій; ми і надалі не мали б викуплення і знаходились під владою гріхів. Євангеліє мертвого Спасителя було б глупістю і заблудженням, повним сорому. Така думка апостола Павла, і логіка його непохитна.

Таким чином, воскресіння Христа - це питання, що визначає істинність чи хибність християнської релігії. Це або найбільше чудо, або найбільше заблуження в історії.

Христос передбачив і Своє розп'яття, і Своє воскресіння, але перше будо каменем спотикання для Його учнів, а останнє - тайною, яку вони не змогли зрозуміти до тих пір, поки все не відбулось. Вони, без сумніву, очікували, що Ісус незабаром встановить на землі Своє месіанське царство. Саме цим пояснюється їх повне розчарування і глибокий смуток після розп'яття. В результаті зради товариша, торжества священицької єрархії, непостійності народу, смерті і поховання їх улюбленого Вчителя вони за лічені години втратили свої месіанські надії і опинились під градом поношень і насмішок з боку ворогів. Два дня вони провели у страху, на межі відчаю. Та на третій день в учнях відбулась повна переміна: смуток змінився на надію, несміливість - на відвагу, сумніви - на віру. Вони із ризиком для життя почали проповідувати Євангеліє воскресіння перед обличчям невіруючого світу. Ця переміна торкнулась не одного-двох, а всіх учнів; вона не була наслідком легковір'я, але відбулась всупереч сумнівам і коливанням; вона була не поверхневою і короткочасною, але радикальною і кінцевою; вона повпливала не лише на долю апостолів, але й на всі світову історію. Переміни торкнулись навіть головного гонителя християн, Савла тарсянина, і він, один із найсвітліших і найсильніших розумів свого часу, став відданним і вірним поборником Євангелії і залишався ним до години своєї мученицької смерті.

(Уривок із книги Філіппа Шаффа "Історія християнскої церкви", т.1 "Апостольське християнство 1-100 р. по Р.Х.", розділ II "Ісус Христос", §19 "Воскресіння Христа")