Значення воскресіння Христа - Жан Кальвін

Варто сказати про воскресіння мертвих. Без цього все, що ми розглядали досі, було би неповним. Бо, позаяк у розп'ятті, смерті і похованні Христа проявилась наша неміч, то віра, аби утвердитись до кінця, мала іти далі. Тому-то, хоч наше спасіння звершилось вже у смерті Ісуса Христа - ми ж бо через неї примирені з Богом, Він задоволений своїм справедливим судом, прокляття зняте і ми звільнені від всіх покарань, що заслужили їх, - та все ж сказано, що не смертю ми воскресені до живого уповання, але воскресінням (І Пет. 1:3).

Бо, як Ісус Христос, воскреснувши, став переможцем смерті, так само і перемога над нашою смертю захована у його воскресінні. Слова св. Павла краще говорять, що це означає: Він "був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого" (Рим 4:25), тобто Його смертю з нас зняті гріхи, а Його воскресінням встановлено праведність. Як Ісус Христос, померши, міг визволити нас від смерті, якби Він сам покорився їй? Як міг б Він одержати перемогу, якщо би програв битву?

Тому суть нашого спасіння ми ділимо поміж смертю Христа і Його воскресінням таким чином. Його смертю знищено гріх і усунута смерть. Його воскресінням встановлена праведність і воскресене життя. Причому через воскресіння і сама смерть отримала добру дієву силу. Св. Павло свідчить нам, що Ісус Христос відкрився Сином Божим через воскресіння з мертвих (Рим. 1:4), бо тим самим Він розкрив свою небесну силу - немов чисте зеркало своєї божественності, тверду опору нашої віри. В іншому його Посланні сказано, що Ісус Христос постраждав в немочі плоті і воскрес силою свого Духу (2 Кор 13:4). Той же зміст мають слова св. Павла про досконалість, коли апостол говорить, що стремиться "пізнати Його й силу Його воскресення" (Флп 3:10). З цим цілком узгоджуються слова св. Петра, що Бог "з мертвих Його воскресив та дав славу Йому, щоб була ваша віра й надія на Бога" (І Пет. 1:21). Не в тому сенсі, що наша віра, що ґрунтується на смерті Ісуса Христа, може поколиватись, але в тому, що сила Божа, що береже нас у вірі, розкривається і проявляється перш за все у воскресінні.

Пам'ятаймо, щоразу, коли мова заходить про смерть Христа, мається на увазі і Його воскресіння. З тої ж причини і у відповідності із способом висловлення, коли згадується тільки воскресіння, воно включає в себе усе, що відноситься до смерті. Оскільки Ісус Христос воскресінням отримав вінець переможця, св. Павло з повним правом стверджує, що віра була би марною і Євангеліє було б видумкою і лжесвідченням, якщо б ми не мали в наших серцях твердої впевненості у воскресінні Ісуса Христа (І Кор 15:14). Тому в іншому місці, сказавши про прославлення через смерть Ісуса Христа всупереч всім страхам осудження, які нас лякають, апостол розвиває свою думку і говорить, що Той, хто вмер, - воскрес і представ перед Богом ходатаєм за нас (Рим 8:34).

До того ж, як ми показали вище, умертвлення нашої плоті залежить від нашого зв'язку з Хрестом Христовим. Тому варто збагнути, що є у нього і інший плід, що також походить від воскресіння Ісуса Христа. Бо ми, як сказав апостол, поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя (Рим 6:4). В іншому місці, зробивши висновок із факту нашої смерті з Христом, що на землі нам мусить умертвляти наші члени, з нашого воскресіння з Ним він приходить до висновку, що нам варто шукати небесного (Кол 3:1-5). Цими словами апостол не лише побуджує нас до нового життя за образом воскресшого Христа, але й вчить, що наше відродження в праведності відбувається Його силою.

Ми також користуємось і третім плодом воскресіння Христового: маючи його як заклад, ми стаємо впевненішими у нашому власному воскресінні, позаяк воскресіння Христове - це основа і сама сутність, як сказано про це у Першому посланні до коринтян [розділ 15]. До слова, треба відмітити, що там говориться про воскресіння із мертвих, чим удостовірюється справжність як смерті, так і воскресіння Ісуса Христа. Тобто немов би сказано, що Він перетерпів таку ж смерть як всі інші люди, і отримав безсмертя у тій же плоті, яку сприйняв як смертну.

*книга ІІ, 17:13.

Жан Кальвін (фр. Jean Calvin) — французський богослов, реформатор церкви, засновник кальвінізму. Головна праця — «Настанови в християнській вірі».