Як Реформація вплинула на розвиток класичної музики

Почалося це ще 500 років тому, разом з тезами Мартіна Лютера, і досі не завершилося. Реформація ґрунтовно вплинула не лише на нові течії християнства, але й на найбільш різноманітні аспекти культури. В цьому переліку знаходиться і західна класична музика.

На перший погляд може здатися, що Реформація не подає великих надій на розвиток музики. Для багатьох значних реформаторів, таких як Ульріх Цвінґлі і Джон Кальвін, розглядалося з підозрою все, що не було простими псалмами і піснями. Їм здавалося, що інше затьмарювало чи зрадницьки конкурувало з більш чистою «музикою Писання». Часто припускають, що й перший реформатор Мартін Лютер також розділяв таке суворе відношення до музики. Адже він робив особливий акцент на Писанні, вірі і Божій благодаті, дарованій безплатно. Звичайно ж, від всієї атрибутики католицької церкви, включаючи складну пишну музику, варто було б відмовитися миттю, чи не так?

В дійсності, Лютер захоплювався музикою, як найбільшим даром Бога після самої релігії. Там, де це було можливим, він зберіг багато із славної поліфонії католицької практики. Він також провів свого роду демократизацію музики — відтепер сильні, прості мелодії («хорали») можна було наспівувати усім збором.

Репертуар ексклюзивної «лютеранської» музики відносно невеликий.

Лідируючий лютеранський композитор XVII століття Генріх Щютц писав музику в стилі, подібному на Мондеверді і інших католицьких композиторів свого століття. Основною відмінністю було використання народного німецького тексту.

Лютеранська традиція, звісно ж, досягла свого піку завдяки композитору Й.С. Баху. Він, як і його найбільш видатні попередники, скористався усіма доступними йому музикальними стилями протестантської і католицької традицій. «Лютеранською» його музику робить богословський характер поетичного текстового коментаря до його кантат і Страстей. Останнє, зокрема, драматизувало центр богослів’я Лютера: вільний дар жертви Ісуса, завдяки якому досягається спасіння.

Та після Баха було лише декілька очевидних спалахів «музикального лютеранства» (не в останню чергу — Мендельсон і його Реформаційна симфонія, як і декілька значних церковних творів Брамса).

Практично всі репертуари, записані в нотах до Реформації, походили із католицької Європи.

Протягом першого століття Реформації церква продовжувала створювати багато великих творів музики Відродження. Навіть Вільям Берд, великий англійський композитор епохи, написав важливі складові для католицької літургії. Велична церковна музика ранньої сучасної епохи від Монтеверді до Вівальді брала свій початок у католиків.

Вплив католицизму не припиняється і в епоху модернізму. Видатні композитори епохи, такі як Мессіан (Олів’є Ежен Шарль Проспер Мессіан — французький композитор, органіст, музикальний теоретик, педагог) і Пендерецький (Кшиштоф Пендерецький — польський композитор і диригент, що працює в жанрі класичної музики), повністю піддані впливу переконань і естетичних установок католицької практики. Звичайно, є також і немало нерелігійних композиторів (таких як Річард Вагнер, хрещений в лютеранській церкві). Але окрім таких фігур, як Бах, Гендель і Мендельсон, із тих, хто проявив деякі екуменічні традиції, важко назвати багатьох, хто проявив ентузіазм до протестантизму. Навіть Брамсу, мабуть, найкраще підійде такий опис, як «культурний лютеранин».

Отже, ви можете спитати: чому ми святкуємо 500-річчя Реформації в музиці? Яке значення це має для культури західної музики?

Для початку, протестантська вимога виділяти більше уваги тексту в цілому і Писанню зокрема, призвела до власної реформації католицької церкви —Контрреформації в середині XVI століття. Саме в цій сфері Палестрина (Джованні П’єрлуїджі да Палестріна — італійський композитор, один із найбільших поліфоністів епохи Ренесансу) став міфологізованим батьком нової католицької музикальної традиції. Вона націлювалася на те, щоби представляти текст чіткіше, уникаючи надлишків поліфонічної розробки, як у протестантів.

Підвищена цікавість католицької церкви до музики як посередника тексту трохи відкрив гуманістичні проблеми висловлювання і ефекту — того, що лежало в основі розвитку мадригального (типово хорового і разом з тим суто камерного) і оперного стилів. І цікавість до висловленню і емоційного змісту також відповідала новому відчуттю близької духовності, яке характеризувало як католицьку, так і протестантську реформи.

Мистецтво музики, яке колись було аналогом небес і гармонії всього космосу, все більше спускалося з небес на землю, вділяючи більше уваги людському духу і тілу.

Було б надто просто стверджувати, що все це було викликано Реформацією, але навряд чи це відбулося би без дебатів про віру, релігійну практику і особисту відповідальність, які запустила Реформація. Музичні стилі також почали змінюватися і розвивати різноманіття протягом десятиліть після Реформації.

А як взагалі слухали музику?

Ми ніколи не дізнаємося про це достовірно, але Роланд Барт, мабуть, щось знав, бо припустив, що лютеранство поклало початок культури слухання. Лютер, безумовно, розробив практику, в якій музика отримує вищу цінність, об’єднуючи драму і боротьбу за віру в свідомості віруючого, а не в мультисенсорній панорамі традиційної католицької практики.

Недивно, що Бах колись пов’язував присутність Бога і Його благодать саме через музику. Її неможливо побачити чи доторкнутися до неї, але вона пронизує світ і розум віруючого. Писання і віра об’єднуються в голові віруючого через практику слухання.

Можливо, щось із сучасної музичної культури було відкрито завдяки посиленню слухання, завдяки якому музика в кінцевому підсумку стала піднесеним автономним мистецтвом. Зараз саме його часто називають «класичною музикою».

Ближче до кінця XVIII століття європейська музична культура почала повставати проти першості тексту як сутності музичного відчуття і висловлювання.

Саме на північноєвропейських лютеранських і реформатських землях, особливо в Німеччині, ця музика проявилася як мистецтво, звільнене від тексту. При цьому зберігалося щось із посиленого слухання і споглядання релігійної практики.

Від релігії не відмовилися: дійсно, священні ораторії Баха і Генделя послужили основою для багатої любительської хорової культури, яка в ХІХ столітті розповсюдилася по всій Європі. І багато нових композиторів суперничали в традиціях ораторії.

Але якщо одна гілка Реформації (і Контрреформації) призвела до посилення власного відчуття особистості, то вона також поклала початок виконанню музики в общині і слухання. Фактично саме Лютер відкрив церковний спів, і ця тенденція незабаром адаптувалася до псалмоспіву в реформатських традиціях (а пізніше і в англіканстві, реформованому католицизмі і методизмі). Ці традиції співу лежали за любительськими хоровими спільнотами кінця XVIII століття. Вони також, можливо, дозволили слухачам грати більш активну роль в прослуховуванні музики, виконаної спеціалістами.

Слухач, занурений в лютеранські традиції, бере участь в хоралах, навіть якщо він насправді не співає в цей момент. Поняття групової ідентифікації, звичайно, має центральне значення для сучасної популярної музики — аудиторія може співати чи переходити до пісень, які вже добре знає. Тут нескладно прослідкувати генеалогію, що прививає існуючі протестантські співи новим афроамериканським традиціям ХІХ-ХХ століть.

Отже, що в дійсності зробила Реформація?

Для західної музикальної культури, яку ми унаслідували сьогодні, мабуть, майже все.

Автор: Джон Батт

Джерело: Emmanuil.TV.