Реінкарнація феноменів більшовизму в посткомуністичних країнах — Мирослав Маринович [відео]

Однак, для мене є очевидним, що злочини комунізму — це злочин Каїна, і що їх більше, аніж злочинів Гітлера.

Питання, яке виникає — якщо ми будемо судити комуністичний режим, то хто судді? Дисиденти? Робітники, які так активно піднімали руки «за», коли потрібно було когось переслідувати? Чи вчителі, які індоктринували ці тези комунізму в дитячі голови? Чи лікарі, які не хотіли лікувати багатьох ув’язнених в таборах? То хто ж судді?

Згадаємо ще слова апостола Павла, який каже «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому» (Римл. 12:19).

Тому ми дійшли до такої от негласної угоди: ми не займаємось засудженням вас, хто причетний до наших ув’язнень у таборах, а ви не заважаєте нам будувати нову Україну.

Потім була Помаранчева революція, де було гасло «Бандитам — тюрми!» І це не помста, а вимога виконання норм закону і принципу верховенства права. Прощення не означає заперечення верховенства права.

Де ж помилка? Ми не розрізнили кваліфікування певних дій, як злочинних, і їх покарання.

Певні дії, які є супротивними закону, повинні бути названі кримінальними злочинами, інакше суспільство не розрізнятиме добро і зло. Бо інакше винуватці злочинів змінюватимуть політичні прапори, не змінюючи при цьому суть. Суспільство може потім амністувати злочинця, якщо бажає, але злочин повинен бути визнаний злочином.

Радянська влада трималася на двох «китах» — на страхові і на брехні. Ми, як дисиденти, підважували обидві складові. Ми говорили про те, що «найдемократичніша система в світі» чинить злочини проти людства. Ми також виступали не проти країни, як такої, а проти порушення прав людей.

Сьогоднішнім керманичам, ще за старим комуністичним менталітетом, не хочеться віддавати віжки правління, вони бажають все контролювати особисто. Те, що відбувається сьогодні в Україні — це ямкове латання старої радянської системи управління, а не побудова на її місці нової якісної дороги.

Що ще залишається від комуністичного устрою сьогодні в Україні?

1. Україна є країною імітацій. Парламент насправді є бізнес-проектом. У нас немає ідеологічних політичних партій.

2. Патерналізм. Ми мусимо брати на себе відповідальність, кожен на своєму місці. Хочеш почати боротьбу з корупції? Починай з себе.

3. Принцип нульової суми: виграє лише одна сторона, друга мусить програти. Згадайте його дію на початку незалежності України в релігійній сфері.

4. Відсутність верховенства права і наявність принципу політичної доцільності натомість.

Я належу до тих людей, які бачать у всіх кризах в першу чергу кризу духовну.

Ісус Христос творив новий народ, нову спільноту, з тим, щоби вона пізніше змінила людство.

Для нинішньої України, мені здається, подолати комуністичний спадок можна лише шляхом духовної обнови.

Наприкінці наведу слова Конрада Аденауера, який сказав, що «комунізм не можна подолати військовим чи економічним шляхом, його може подолати лише переконане християнство».

Мирослав Маринович — проректор Українського Католицького Університету, м. Львів. Член Укранїнської Хельсінської спілки, за діяльність котрої у 1977 році був заарештований и 10 років провів у виправно-трудовому таборі в Пермській області (Росія) і в засланні в Казахстані. Засновник (1991) Української асоціації міжнародної амністії і перший голова (1993-1997) її Національного комітету. З 1997р. і досі є директором Інституту релігії і суспільства Українського Католицького Університету у Львові (до 2002 року - Львівської Богословської Академії), а з 2000 - віце-ректор того ж Університету. Організатор і учасник численних конференцій, присвячених проблемам релігії в сучасному світі. Публіцист, автор статей і монографій по релігійним, політичним і правозахисним темам.