Чи вважали би Апостола Павла успішним сьогодні?

Вплив Павла неможливо переоцінити, недивлячись на те, що він ніколи не керував мегацерквою (він заснував невеликі домашні церкви приблизно в 30 містах). Він не завжди був успішним (часто він говорив про голод, спрагу і наготу, як, наприклад, в 1-му Посланні до Коринтян, 4:11). Павло не був популярним лідером (часто його зустрічали натовпи розлючених людей, прагнучих його вбити, наприклад, в Діях Апостолів, 9, 14:11, 19). Він не був дуже відомим за свого життя за межами міст і регіонів, в яких він насадив церкви (слава про нього розповсюдилась за межі цих регіонів вже після закінчення його життя, через його листи до церков). Павло також був невисокого зросту, швидше за все некрасивої зовнішності, і, видається, не був видатним оратором (2 до Коринтян, 10:10).

Все це доволі багато що говорить про сьогоднішні стандарти виміру успіху порівняно з цінностями Божими, викладеними в Писанні. Я задав собі запитання: якщо би Павло жив сьогодні, то, враховуючи вищесказане, чи став би він коли-небудь популярним проповідником чи попав би на перші сторінки християнських медіа?

Надто часто "американська мрія" може пошкоджувати наші стандарти визначення успіху. Через це деякі молоді пастори і лідери у своїх пріоритетах, зосередженості, амбіціях і цілях більше керуються стандартами цього світу, аніж біблійними. Коли я читаю Новий Заповіт, я бачу в ньому 10 ключових причин такого сильного історичного впливу апостола Павла.

1. Він розвивав духовних синів і дочок.

Він називав Тимофія своїм сином і розвивав його в апостольському служінні, яке, очевидно, було моделлю служіння Павла. Коли він писав церкві в Коринті, то підкреслював, що він був їх батьком в Добрій Новині, а не просто вчителем (1-ше до Коринтян, 4:15).

2. Він вкладав в ключових лідерів, які могли відтворювати це в інших.

Павло показав, що головний ключ до утвердження сильних церков полягав в тому, щоби відібрати вірних, здатних людей з даром вчення, зробити з них учнів і вивільними їх, щоби вони служили спільноті (2-ге до Тимофія, 2:2). Це також погоджується із принципом Їтро, згідно із яким поступав Мойсей в книзі Вихід 18:15-23, коли головний лідер зосереджувався на розвитку тих, хто має потенціал вести інших, так що маси людей здатні отримати опіку без вигорання лідерів.

Павло також розумів те, яким чином Бог поміщає лідерів в Тілі Христа, щоби основа церкви була міцною. Прочитайте 1-ше до Коринтян, 12:28-31.

3. Він утверджував міцні церкви в ключових містах.

Павло мав бачення міського служіння, і він євангелізував в головних містах Римської Імперії. Наприклад, в Новому Заповіті ми бачимо, що Павло засередив більшу частину свого служіння в Филиппах, Колоссах, Фесалоніці, Коринті, Ефесі, Антіохії, Єрусалимі, Лікаонії, Дервії і інших містах. Він йшов туди, де жила більшість людей, щоби Добра Звістка могла мати вплив на різні культури, різні регіони і різні покоління!

4. Він розвинув комплексну апостольську мережу, яка проіснувала дві тисячі років.

Кожна домашня церква, яку утвердив Павло, з часом призвела до утвердження інших церков в тому ж місті, що, в кінці кінців, призвело до утворення мережі домашніх церков в кожному місті. Кожна об'єднана мережа міських церков потім ставала апостольським центром, який об'єднувався з іншими мережами церков, що тримались разом завдяки авторитетним апостольським листам і посланним подорожнім лідерам. Таким чином, Павло став майстром у будівництві комплексних апостольських мереж, які могли нести Євангеліє в політеїстичні, багатомовні і багатоетнічні культури того часу.

5. Він був здатний визначити основні проблеми і написати про них під надхненням Святого Духа.

Павло був настільки сильно зв'язаний з кожною домашньою церквою через свою комплексну апостольську мережу, що в нього була можливість чути про проблеми і звертатись до них перше, аніж вони ставали неконтрольованими і церква руйнувалась (наприклад, почитайте Послання до Галатів, Солунян і Филип'ян, щоби дізнатись лише про деякі з них).

І це ще не все: послання, які він писав, були настільки просякнуті молитвою і надхненням, мудрістю і вченням Святого Духа, що Бог використав його для написання більшої частини Нового Заповіту, який наставляв і продовжує наставляти мільярди віруючих протягом двох тисяч років!

6. Він був сміливим і вірним серед переслідувань.

Павло був настільки посвячений Христу і Його церкві, що жив як "мертвий у відпустці"! Для нього не мало значення, що його побили камнями насмерть: він повернувся в те саме місто своїх гонителів після того, як був воскресений із мертвих, щоби продовжувати проповідувати Євангеліє (Дії 14:19-20)! Він написав в Посланні до Филип'ян, що він хотів возвеличувати Христа у своєму тілі, як життям, так і смертю (До Филип'ян 1:20-21).

7. Він був сповнений пристрасті відносно Ісуса Христа і тримав головне на першому місці.

Секретом успіху Павла була його здатність забувати свої минулі успіхи і продовжувати стримувати свої розум і серце на найбільшій нагороді у Всесвіті: на Господі Ісусі Христі! Павло сказав, що він все вважав за сміття заради того, щоби він міг досягнути Христа, і що жив уже не він, але Христос жив через нього (До Филип'ян 3:1-5, До Галатів 2:20).

Сьогодні надто багато лідерів забувають, що наш головний обов'язок не перед людьми, яким ми служимо, але ми зобов'язані любити і шукати Господа, який покликав нас служити!

8. Він навчився бути сильним у своїх слабкостях.

В той час, коли більшість лідерів сьогодні хвалиться успіхами свого служіння, Павло навчився хвалитись у своїх немочах, щоби сила Христа могла перебувати на ньому (прочитайте 2-ге до Коринтян, 12:1-7).

Він розумів, що через людську гордість Бог повинен дозволити важким обставинам в нашому житті наносити нам удари, щоби ми навчились уповати на Бога, який воскрешає мертвих (2 до Коринтян, 1:9). (Я не знаю жодного висококласного лідера в цілому світі, який не живе серед неймовірних труднощів чи в своєму особистому житті, чи в служінні!)

Павло настільки звик служити у своїх слабкостях і фізичному дискомфорті, що він міг поклонятись Господу в тюрмі навіть після того, як був побитий і закований в кайдани (Дії 16), що вивільнило неймовірний рух Божий, який в результаті призвів до пробудження в Європі! Павло знав, що всі важкі ситуації в його житті будуть обернені на благо Євангелії, тому незалежно від того, що сатана кидав в нього, Христос завжди буде прославлений в кінці (прочитайте До Филип'ян 1:12-14)!

9. Він мав неймовірну любов до церкви і до Божого Царства.

Павло постійно піклувався про стан заснованих ним церков. Він постійно бажав бути з тими, кого він привів до Христа (До Филип'ян 1:8) і продовжував працювати з ними (Дії 15:36).

Дуже часто ми маємо ціль завоювання душ, але не маємо плану вирощення, тренування цих людей і допомоги їм в тому, щоб стати частиною церкви. Ісус дуже чітко сказав, що якщо ми любимо Його, то будемо годувати Його овець (Івана 21:15-17).

10. Він завершив добре.

На жаль, багато лідерів, які ходили разом з Павлом, поступили так само, як і дванадцять апостолів Ісуса, коли той був арештований: вони залишили його! Після свого арешту Павло написав Тимофію, що зх ним не залишилось нікого, окрім Луки (2 Тимофія, 4:9-11).

Багато хто говорив мені, що великий процент успішних лідерів не завершують добре. Павло завершив добре. Ось що він написав Тимофія у своєму останньому посланні перед своєї неминучою смертю: "Бо я вже за жертву стаю, і час відходу мого вже настав. Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив".

Дивлячись на життя Павла, я вірю, що нам як Тілу Христа необхідно перевизначити наші цілі і мірила успіху, щоби ми також могли завершити наш забіг з радістю і скласти наші вінці до ніг Ісуса останнього дня.

Автор – Джозеф Маттера.

Джерело: портал Ieshua.org.