Що Біблія говорить про війну?

«Новий світовий порядок», оснований на істинно біблійних уявленнях про закон, людину, систему правління і економіку є кінцевою ціллю. Язичницька ж тенденція до централізації всього, що тільки можна, веде до тиранії, тому вартує уникати поєднання урядової влади і відмови від національного суверенітету. Надзвичайно важливо уникати компромісів там, де річ іде про біблійні принципи управління.

Первинний задум Божий щодо людини

Бог створив світ, в котрому спочатку не було гріха і насилля, а отже, світ, що не потребував системи цивільного правління, принаймні, в тій формі, в якій ми знаємо її сьогодні (Буття 1:26,31). Світ без гріха і насилля був світом без злочину і покарання, без поліції, армії і війн.

Як гріх змінив первинний задум Божий

Перша людина – Адам – збунтувався проти Бога, з того часу жодна людина в світі не володіла безгрішною природою ( Рим.5:12,14). Першим актом насилля стало вбивство Авеля Каїном (Бут.4:8). Грішна природа людини в умовах відсутності якихось зовнішніх обмежень довела світ до розгулу насилля і вбивств (Бут.6:11-13).

Хоча в цій статті ми будемо розглядати головним чином те, як нам вартує поводитися щодо цього грішного світу, Біблія підштовхує нас фокусувати свою увагу на надії на майбутнє без війни (Іс.2:4, Іс.60:18, Одкр.21:4).

Після гріхопадіння Бог почав все спочатку і заснував цивільний уряд, дав йому владу застосовувати силу («меч») (Бут.6:17,18; Бут. 9:1,5,6). 

Ціль цього була подвійною: захищати невинних, беззахисних людей, погрожуючи покаранням тим, хто посягає на чужі права, власність, достоїнство і т.д. (Рим.13:3,4); карати тих, хто не може стримувати себе і здійснює злочини, неправедні дії спрямовані проти інших людей (1Пет.2:13, 14).

Таким чином, основні причини заснування правління, смертної кари і війни з метою оборони, походять від тої цінності, котрою Бог наділив життя невинної людини. Ті, хто посягають на священність людського життя (вбиваючи невинних), самі позбавляють себе захисту (Бут. 9:6).

Існує два різновиди вбивств

1. Вбивство невинних людей (що, власне, і називається вбивством як таким). Це неправедно, незаконно і не санкціоновано Богом (Вих. 20:13).
2. Страта людей, винних у здійсненні злочинів щодо інших людей. Це справедливо, законно і санкціонується Богом (Вих.21:12). Однак таке покарання може бути справедливим тільки у двох випадках.

В першому випадку смертельна кара як покарання здійснюється урядовими органами після належного судового розгляду. Ось чому Ісус не виніс вироку жінці, зловленій на перелюбі (Повт. Зак. 17:4-7; Ів. 8:4,5,7). Її справа не була вислухана в судді згідно біблійних стандартів.

Другий випадок, коли вбивство виправдано, - це коли людина захищає своє життя від посягання на нього зі сторони інших людей. Однак і такі випадки повинні бути уважно розслідувані владою з ціллю виявлення дійсної необхідності такої міри (Вих. 22:2). Цей закон передбачає також право на володіння зброєю.

Різновиди війн

Існує два типи війн. Перший – це агресія, причиною котрої є жадібність, хтивість, гордість і т.п. Така війна є несправедливою, незаконною і не санкціонується Богом (Як. 4:1,2). Другий тип – оборонна війна, необхідна для захисту від агресора. Це справедливо, законно і дозволено Богом (Чис. 31:1-3; Неем. 4:14; Рим. 13:4).

Біблійні принципи ведення війнии 

Війна повинна не тільки бути основаною на біблійних принципах і справедливою. Вона повинна також вестися за біблійними законами. Біблія чітко та детально розкриває принципи ведення війни в 20-ій главі книги Повторення Закону та інших фрагментах. Ось деякі з цих принципів.

1. Приціл на керівництво (розтрощення голови). Біблія розглядає керівників суспільства як безпосередньо відповідальних за прийняті соціальні рішення. Тому найважливішою справою в перемозі над армією загарбника є знищення її вождів. Знищення керівників ворожої держави являє собою біблійний принцип ведення війни (1 Царів 15:8,9: цар Саул був позбавлений престолу тому, що не вбив царя Агага.) Це справедливіше, ніж знищення солдат ворожої армії, тому що саме вожді несуть відповідальність за все, що відбувається в суспільстві.
2. Постійне прагнення миру (пропозиція миру) через переговори (Повт. Зак. 20:10; Лук. 14:31,32).
3. Цивільне населення і невинні громадяни не повинні піддаватися винищенню. Війна не повинна вестися проти всіх, що живуть і всього що тільки є на території ворожої держави (Повт. Зак. 20:19, 20). «Дерева» в цьому біблійному уривку можуть також означати людей (Пс.1, Суд.9).
4. У війні беруть участь всі чоловіки, що досягли 20-річного віку (Суд. 21; 8:4-17; 5:23). Духовенство (Чис .1:48, 49), а також люди, що побудували дім чи заручилися (Повт. Зак. 20:5-8; 24:5) чи «боязкі і малодушні» (Повт. Зак. 20:8; Суд. 7:3) можуть не приймати участі у військових кампаніях; всі інші повинні брати участь. 
5. Локальна, а не національна армія. Передбачається, що ті області та регіони, котрі знаходяться ближче до місця зіткнення, повинні посилати на війну більшу кількість солдатів і підтримувати військові дії більш ґрунтовно, ніж ті, котрі віддалені від місця битви. Хоча підтримувати військові кампанії і приймати посильну участь повинно все населення.
6. На війні необхідні капелани для потішення тих, хто вмирає та малодушних, а також для підбадьорення армії перед битвою.
7. Є прийнятною невелика професійна армія, але в основному війна повинна вестися армією спротиву, котрою командують місцеві лідери. Ізраїль не мав великої постійної і професійної національної армії. Прийнятними є невеликі професійні військові формування, що використовуються для захисту кордонів і в екстремальних ситуаціях аж поки не підійдуть основні сили повстанців (1 Цар. 8:11 ; 1 Парал. 21,27; 1 Цар. 23:13).
8. Повстанці самі забезпечують себе зброєю (мається на увазі звичайною зброєю солдатів) (1 Цар. 25:13; Чис. 31:3; 32:20). Якщо зброю дозволено мати тільки правителю і його професійній армії, то це суперечить біблійним принципам і веде до тиранії (Суд. 5:8; 1 Цар. 13:19-22).
9. Повстанням повинні керувати місцеві офіцери, вибрані народом. Ці офіцери мають право відмовитися від несення служби, якщо дана війна є небіблійною (3 Цар.12; Повт. Зак. 20:9; Чис. 31:4, 14).
10. Недопустимою є жодна агресія. (Повт. Зак. 17:16; 1 Цар. 8:11).

Природа Христа і війна

Ми не будемо наводити тут всі приклади прощення, миру і любові, котрі дав нам Христос,вважаючи, що більшість людей вже знають про цю сторону характеру Христа. Для точного сприйняття сутності Ісуса звернуть увагу на наступні приклади:

1. Ісус сказав, що Він є частиною Триєдиного Бога і що Він та Отець – одне, а отже Він однаковою мірою брав участь у всіх епізодах санкціонованих Богом покарань і війн, котрі описані в Старому Заповіті (Євр. 1:3; 13:8; Ів. 8:58).
2. Одного разу Ісус, використовуючи батіг, перевертаючи столи і лавки, вигнав торговців з Храму Божого (Ів. 2:15; Мк. 11:16).
3. Відоме твердження Ісуса про те, що Він прийшов принести «не мир, але меч» (Мт. 10:34).
4. Ісус виконав вирок, винесений Петром в Його ім'я над Ананієм і Сапфірою (Дії 5:9-10).
5. Сам Ісус і Новозавітні Писання обіцяють вогонь помсти «на тих,хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса», покарання і вічну погибель (2 Сол. 1:8; Одкр. 19:11,15,21).

Вчення Ісуса щодо зброї і війни 

1. Ісус відкритим текстом заповідає своїм послідовникам озброюватися (Лк. 22:36, 38). Посилаючись на Своє вчення, де Він пояснював як захистити свою свободу спочатку шляхом протесту, а потім шляхом бунту (Лк. 22:35; Лк. 10:10, 11; Мт. 10:23), Ісус, таким чином, встановлює принцип: сила повинна використовуватися тільки як останній засіб після того, як всі попередні методи не увінчалися успіхом (Повт. Зак. 20:10). Старозавітні закони про війну вимагали спроби мирного вирішення питання шляхом переговорів перед початком битви (Повт. Зак. 20:10).
2. Ісус проводить межу між зброєю нападу і зброєю самозахисту (Мф. 26:51,52). Ісус докорив Петрові тільки за використання меча для нападу. Він не сказав, що використовувати меч – завжди неправедно і достойно осуду. Швидше, говорить Ісус, що несправедливе використання меча для нападу карається Богом не безпосередньо з небес, а через інших людей, котрі використовують меч для самооборони.
3. Ісус проводить межу між простим приниженням та загрозою життю (Мт. 5:39). Якщо неозброєна людина просто дала вам ляпаса, то ви повинні «проковтнути» образу, забути про свою гордість, підставити іншу щоку та полюбити свого ворога. Але Христос не вимагає від нас нічого подібного, коли нас б'ють кулаком, чи, більше того, використовують проти нас смертельну зброю. Хоча і в цьому випадку керівною силою спротиву повинен бути принцип достатності самозбереження, а не тезис «око за око».
4. Ісус проводить межу між корисністю зброї для царства земного і розповсюдженням Царства Небесного (Ів. 18:36). Ісус ніколи не засуджує використання зброї на «земному рівні», але, швидше, навіть одобрює його законність в тих випадках, коли народи захищають свою свободу. Але Він цілком чітко стверджує, що Царство Небесне розповсюджується зовсім іншим способом – тільки за допомогою «меча Духа», котрий являє собою проповідь Слова Божого (Еф.6:17). Апостол Павло не бачив нічого поганого в тому, щоб допомагати військовим, коли вони визволили його від тих, хто опирався його служінню і хотів вбити його, але Павло ніколи не просив солдатів допомагати йому «примусити людей увірувати» в Євангеліє (Дії 21:31, 32, 35). 
5. Ісус ніколи не підбурював військових, котрих зустрічав під час свого земного служіння залишити військову службу, але, навпаки, всіляко хвалив цю роботу (Луки 7:8, 9). Ісус, Іван Хреститель і апостоли завжди відповідали людям, котрі питали про те, що потрібно зробити аби стати праведним в очах Божих. Іноді вони підштовхували когось до відшкодування збитків (приклад зі збирачем податків), або заповідали більше не грішити. Проте жодному військовому не було сказано більше не використовувати зброї. Фактично Біблія називає Корнилія – професійного військового – «мужем праведним та богобійним» (Лк. 3:14; Дії 10:22). До велетнів віри, що описані в посланні до Євреїв (11:34), зараховуються і ті, хто «хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців». Давид був чоловіком військовим, але про нього говориться, що він був «мужем за серцем Божим».
6. Ісус заповідав: «Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже» (Мт. 22:21). Кесар вимагав від громадян двох речей: сплати податків і служби в армії. Ісус прямою заявою підтверджує необхідність сплати податків та не заперечує законності служби в армії.
7. Ісус вчив, що мир досягається силою зброї (Лк. 11:21, 22; Лк. 14:31). Напад зазвичай відбувається у тому випадку, коли агресор впевнений, що він «сильніший» у військовому співвідношенні, тому краще, якщо ваш дім (чи народ) добре підготований до війни і озброєний. 

Приклад Ізраїля та інших народів показує, що тільки сильний народ може мати свободу і мир. Засновники Америки також погоджуються з цим.

Джордж Вашингтон, перший американський президент, сказав: «Якщо ми хочемо уникнути приниження, ми повинні бути готовими достойно відповісти на нього; якщо ми хочемо миру, то всім має бути відомо, що ми в будь-який час готові до війни».

За матеріалами книги С.Макдауел, М.Білайлз «Звільнення народів»