Християнські мислителі — Джон Локк (1632 – 1704)

Життя і праці Локка. Локк (LOCKE, JOHN) народився в англійському графстві Сомерсетшир в 1632 р. і помер у 1704 р. Йому не подобалась отримана ним схоластична освіта, проте він із задоволенням читав Рене Декарта і Френсіса Бекона. Його праця про віротерпимість зчинила сильний вплив на ідеологію Американської революції — особливо на мислення Томаса Джефферсона.

Серед головних творів Локка — «Послання про віротерпимість» (An Essay Concerning Toleration, 1667), «Досвід про людське розуміння» (An Essay Con­cerning Human Understanding, 1690) і «Розумність християнства» (The Reasonable­ness of Christianity, 1695).

Емпірична гносеологія Локка. Локк був емпіриком і в цьому питанні послідовником Аристотеля. В «Досвіді про людське розуміння» він називає свою гносеологію «прямим історичним методом», маючи на увазі, що ідеї трактуються точно так само, як вони з’являються в нашому розумінні. Його ціллю було виявити походження, межі і ступінь впевненості в нашому знанні.

Два джерела ідей. Як вважав Локк, існує два джерела ідей (чи об’єктів мислення): 1) відчуття — сприйняття зовнішнього об’єкту (який діє на наше тіло і породжує в розумі ідею); 2) рефлексія — процес внутрішніх дій розуму. Для доказу він висуває чотири доводи. По-перше, діти народжуються як tabula rasas («чисті доски»), без набору вроджених ідей. По-друге, коли досвід відрізняється, виникають і різноманітні ідеї.

По-третє, коли немає досвіду, не виникає і відповідна ідея. Наприклад, людина, що народилася сліпою, не матиме ідеї зору, а глухоніма — ідеї звуку. По-четверте, ми маємо лише ідеї, які відповідають одному чи декільком з п’яти почуттів (в різних комбінаціях).

Природа пізнання. Всіляке пізнання Локк розглядає як відповідність чи невідповідність.

Інтуїція є відповідність поміж двома безпосередньо сприйнятими ідеями (наприклад, «я» і «існувати» = «я існую»). Це найбільш достовірний тип знання.

Демонстрація (доказове знання) є відповідність поміж двома ідеями, яке сприймається через третю ідею (наприклад, «Бог існує»). Для нас таке знання менш достовірне, бо потребується ланцюжок розумових тверджень.

Відчуття є відповідність поміж ідеєю і зовнішнім об’єктом (наприклад, «світ існує»). Доказ існування зовнішнього світу в Локка виглядає так: 1) Повинні існувати джерело наших ідей. Не всі з них могли бути створені нами. 2) Деякі ідеї яскравіші від інших, з чого слідує, що вони первинні, а не створені нами. 3) Ми комбінуємо свідоцтва декількох почуттів про те, що ці яскраві ідеї приходять із зовнішнього світу. 4) Задоволення і/чи біль неодноразово виникають при контакті з ним, навіть якщо ми цього не бажаємо. Тому повинен існувати зовнішній світ як джерело цих яскравих ідей, над якими ми не маємо влади.

Доказ існування Бога за Локком. Доказ існування Бога за Локком слідує схемі традиційного космологічного доказу. 1) Щось існує. Наприклад, я існую (це відомо з інтуїції). Далі, світ існує (це відомо із відчуття). 2) Це щось, що існує, виникло або а) із себе самого; б) з нічого; в) з чогось зовнішнього. Але: 3) тільки щось може породити щось. Щось не може бути породжене «нічим». 4) Не може бути нескінченного ланцюжка причин існування світу. Якщо б вона була нескінченною, весь світ ні на чому не був би заснованим. Та це неможливо, бо в такому випадку (позаяк «ніщо» не може породити щось) світ ніколи б не почав існувати. Звідси: 5) повинна існувати першопричина мого існування і існування світу. 6) Ця вічна істота має бути найбільш могутньою і найбільш знаючою. Вона має бути найбільш могутньою, тому що вона сама є джерелом всякої могутності; і вона повинна бути найбільш знаючою, тому що те, що пізнає, не може виникнути із того, що не пізнає. Як вважав Локк, нерозумно казати, немов би розум може стояти за чимось іще, окрім світу в цілому.

Апологетика християнства. Виходячи із свого раціонального теїзму, Локк будував аргументацію в традиціях класичної апологетики. В своїй праці «Розумність християнства» він відстоював існування чудес. В двох своїх «Оправданнях» (1695, 1697) від обґрунтовував те, що висловив в «Розумності християнства».

Апологетика надприродного. Локк не був ані деїстом, ані прихильником соцініанства, яке заперечує воскресіння Христа. Він вважав, що апологію Біблії можна обґрунтовувати розумом, хоча в ній містяться таємниці християнської віри, що виходять за межі доступного для розуму.

Божественність Христа. Локк також відстоював божественність Христа, заявляючи: «Ми бачимо, що люди обґрунтовують свою віру в Нього, тобто віру в те, що Він — Месія, по причині створених Ним чудес» («Розумність християнства»). Про Ісуса Локк там же говорить: «Він був посланий Богом; Його чудеса довели це». Очевидною є відсутність роздумів про Трійцю. Втім, відсутність не обов’язково означає заперечення. Хоча Локк визнавав в листі до Лімборха, що висловлював деякі речі на догоду деїстам, він явно відкидав аріанство.

Погляди Локка на етику і уряди. Як вважав Локк, «закон Природи» навчає нас, що «позаяк ми всі рівні і незалежні, ніхто не може чинити шкоди іншому в тому, що стосується його життя, здоров’я, свободи і майна; бо всі люди є витвір всемогутнього і безмежно мудрого Творця» (An Essay Concer­ning Toleration).

Ті ж погляди вислови Томас Джефферсон в Декларації незалежності (1776), де написав: «Ми вважаємо самоочевидним, що всі люди створені рівними; що їх Творець наділив їх певними невід’ємними Правами; що до таких належать право на Життя, на Свободу і на прагнення до Щастя».

Джерело: Енциклопедія християнської апологетики - Норман Л. Гайслер.