Християнські мислителі: Мартін Буцер (1491 - 1551)

Мартін Буцер народився у 1491 році у Шлеттшатдті, в Ельзасі. У віці п’ятнадцяти років став монахом-домініканцем. Як і Цвінґлі, він виховувався в дусі «старого шляху» Томи Аквінського, а також випробував на собі вплив гуманізму Еразма Ротердамського. У 1518 році він брав участь в загальному зібранні монахів-августинців в Гейдельберзі, на якому виступав Лютер. Буцер відразу ж став його прихильником. Через декілька років, в 1523 році, він поселився в Страсбурзі. Реформація в цьому місті вже була розпочата Матвієм Целлем (Matthew Zeil), і деякі реформатори, серед них були Жан Кальвін, Вольфганг Капітон, Каспар Хедіо (Kaspar Hedio), Петер Мартир (Peter Martyr), Якоб і Йоганн Штурм (Jakob and John Sturm), жили там протягом певного часу. Однак саме Буцер став провідним реформатором в Страсбурзі.

Страсбург став головним центром Реформації. В багатьох відношеннях від подавав приклад іншим. Реформи в сфері освіти, розпочаті Йоганом Штурмом і підтримані Буцером, надалі копіювались по всій Європі. Буцера також хвилювало і пастирське піклування, а не тільки реформа доктрини. Його «Істинне пастирське піклування» було однією з найважливіших книг шістнадцятого століття з цього питання. Буцер також бачив необхідність дисципліни в церкві і прагнув втілити її в Страсбурзі. В 1546 він запропонував організацію малих груп у спільнотах для розвитку духовного наставлення. Швидше за все, саме це надихнуло наступного століття Пилипа Якоба Шпенера на створення подібних груп. Однак в 1546 році Страсбург вимушений був здатися імператорській армії і прийняти нав’язану йому «Угоду про релігію». Буцер відмовився піти на компроміс і прийняв запрошення стати професором богослів’я в Кембриджі. Він помер в 1551 році. Після того як «Угода про релігію» перестала діяти, Страсбург став войовничо лютеранським і Буцер попав в немилість.

Буцер не залишив після себе організованої групи і ще до зовсім нещодавнього часу його діяльність не бралася до уваги. Однак його вплив був доволі значним у двох напрямках. Знаходячись в Кембриджі, він зчинив вплив на хід англійської реформації, особливо через Томаса Кренмера. Руку Буцера можна також побачити і у двох молитовниках епохи правління Едуарда VI (1549-1552). Він написав книгу «Царство Христа», що описує християнську Англію. Смерть Едуарда в 1553 році завадила втіленню його задумів, однак сама книга залишилась доволі впливовою в подальшому русі пуритан. Величезний вплив по ряду ключових моментів Буцер вчинив на Жана Кальвіна, який жив в Страсбурзі с 1538 до 1541 рік. Його також називають, злегка перебільшуючи, батьком кальвінізму.

Поштова марка із зображенням Мартіна Буцера, надрукована в Німеччині близько 2001 року. Джерело: ru.depositphotos.com.

Величезні зусилля Буцера були направлені на збудування єдності церкви. Як і Еразм Ротердамський, він не любив поділи і суперечки і, як Меланхтон, виступав в ролі третейського судді, тому йому часто не довіряли. Його ініціативи не завжди були передбачливими і іноді давали протилежні результати. Людям, які вже багато що перейшли, це причиняло немало болю.

Буцер був ентузіастом примирення протестантів з католиками. З 1539 по 1541 роки відбулось декілька зустрічей, націлених на об’єднання двох партій в Німеччині. Остання зустріч в Регензбурзі була близька до успіху: було досягнуто згоди стосовно доктрини оправдання по вірі. (Заради справедливості необхідно відмітити, що і Меланхтон і Кальвін також підтримали цу угоду). Буцер прагну досягнути єдності і з анабаптистами. Їх жорстоко переслідували по всій Європі, але в Страсбурзі до них відносились доволі м’яко. Буцер полемізував з ними, в результаті чого багато з них приєднались до нього. Однак процес цей був все-таки одностороннім. Буцер слухав і сперечався і був готовий навчатися. Його стурбованість церковною дисципліною частково виникла і через ці суперечки з анабаптистами.

Буцер прагнув до примирення з католиками і анабаптистами. Він також прагнув видалити розбіжності в самому протестантському таборі. Суперечка про присутність Христа у Вечері Господній розвів протестантів на два протилежних табори: лютеран і швейцарців. Коли Буцер вперше зіштовхнувся з питанням про дійсну присутність Христа, він став захищати цю доктрину. Однак вперше він зробив висновок, що це вчення не засноване на Біблії, і приєднався до табору швейцарців. В 1528 році, коли ще тривала ця суперечка, він прийшов до висновку, що швейцарці неправильно розуміли Лютера, що Лютер насправді не навчав конкретному (в даному випадку) присутності тіла Христового і крові Його в хлібі і вині. Тоді він вирішив, що обидві сторони можна поєднати разом, і взявся виконувати роль посередника.

Він поєднав елементи вчення Лютера і Цвінґлі. Як і Цвінґлі, він стверджував, що «хліб і вино... самі по собі залишаються цілком незмінними, але стають просто символами по словам і повелінню Христа». Як і Лютер, він стверджував, що під час євхаристії ми приймаємо «ті ж самі кров і тіло Христа, щоби з допомогою цих засобів ми могли б більше і досконаліше брати участь у відродженні» і мати «досконаліше причастя чи більш значиме в наш удосконалення під час причастя, в тілі і крові Господа» («Сповідь про євхаристію», 52 (1550)). Іншими словами, Буцер притримував точки зору про дійсне вкушання тіла і крові Христа, однак без їх дійсної присутності у хлібі і вині. Така опосередкована позиція була неприйнятною для Лютера. На зустрічі в Марбурзі в 1529 році він сказав Буцеру: «Я не можу вважати Вас своїм учнем... Доволі ясно, що в нас не один і той самий дух».

В 1530 році перед імператором Карлом V прочитали Аугзбурзьке визнання. Буцер спільно з іншими діячами видав опозиційне «Визнання чотирьох міст» (Страсбурга, Констанца, Маммінгена і Ліндау), в якому говорилось:

«Для всіх тих, хто щиро включив свої імена в список Його учнів і приймає цю Вечерю відповідно до Його [Христа] настанов, Він надає нам по Своїй волі істинне тіло і істинну кров, щоби вони істинно вкушались і випивались як їжа і пиття для душ, для їх живлення до життя вічного».

Визнання також відкидає ідею про те, що «ніщо, окрім просто хліба і просто вина, не подається в нашій Вечері».

В 1536 році Буцер зустрічається з лютеранами у Віттенберзі, щоби далі обговорити це питання. Він підписав «Вітенберзьку угоду», вироблену Меланхтоном, яка, як здавалось, містила чітко висловлену лютеранську точку зору. Однак, до незадоволення Лютера, пізніше Буцер дав своє часткове і в певному роді спотворене тлумачення цього документа, змінивши первинне значення багатьох з його пунктів. Власні намагання Буцера встановити міцну «центральну партію» поміж лютеранами і прихильниками Цвінґлі мали мало успіху. Його найголовнішим досягненням було притягнення до цієї цілі Кальвіна.

"Ось як ми можемо віддано служити Господу: ми повинні благочинним порядком вибирати і поставляти служителів з кожного суспільного стану. Мета полягає в тому, щоби вони були улюблені всіма і щоби їм всі довіряли, щоби вони мали дари і ревність до свого служіння і істинного пастирського піклування... Таким чином будуть виконані п’ять задач пастирського піклування: шукати і знаходити загиблих, збирати тих, хто розбігся, зцілювати поранених, укріплювати слабких, захищати здорових і вести їх на пасовисько" («Істинне пастирське піклування»).

Джерело: Тоні Лейн "Християнські мислителі".

Дивіться також: Християнські мислителі: Уільям Тіндейл (1494-1536).