Неприйняття авторитетів. Відповідь із християнських позицій — Джон Стотт

Не можна сказати, що новим є саме явище відкидання чи повстання. Завжди, з часів гріхопадіння, людська природа була сповнена духу противлення; "думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може" (Римл. 8:7). І ця принципова істина про стан людини мала тисячу потворних проявів. Тим не менш, дійсно новим представляється сьогодні всесвітній розмах такого бунтарства і такі філософські аргументи, які іноді наводяться на його підтримку. Не може бути жодного сумніву в тому, що двадцяте століття виявилось в потоці глобальної революції, що втілилась в двох світових війнах. Старі порядки поступаються новим. Кинуто виклик всім визнаним авторитетам: сім'ї, школі ,університетам, державі, Церкві, Біблії, папі римському, Богу і т.д. Все, що має присмак організації з законами і порядками, що має переваги в силу свого положення чи недоторканну владу, що піддана ретельному переобдуманню і поставлено під питання. "Радикал" - це саме той, хто задає незручні і нешанобливі запитання відносно тих порядків, які перше вважались недоступними для критики.

Було б досить несправедливо відноситись негативно до всякого прояву спротиву чи бачити в ньому лишень сатанинську основу. Тому що в певних випадках проявляють певну незгоду люди зрілі, відповідальні християни в повному сенсі цього слова. Такий спротив базується на християнському вченні про людину, створену за образом Божим, яка тому протестує проти всіх форм знеособлювання. Він протиставляє себе соціальній несправедливості, яка ображає Бога Творця; він прагне збереги людей від утиску і прагне ввести їх в радість дарованої Богом свободи. 

І коли спротив проявляє себе в цьому напрямку, то християни повинні не придушувати його, але бути в авангарді, тобто серед тих, хто очолив його. Бо його направляюча ідея полягає в тому, щоби прославити Бога через облагороджування людей, створених за Його образом. Коли ж прихильники змін йдуть далі цього, і заявляють про свій намір знищити сам демократичний процес і разом з ним всі форми цензури, прийнятої за загальною згодою, а також говорять про те, що більше вже не існує якихось об'єктивних принципів істини чи добродійства, ось тоді ми повинні порвати з ними. Тому що християни проводять межу поміж хибним авторитетом і справжнім, тобто поміж тиранією, що придушує нашу людську гідність і розумним, моральним авторитетом, що провадить нас до справжньої людської свободи.

Як же тоді варто проповідникам відноситись до пануючого на сьогодні в світі такого духу противу авторитетам? Яку християнську оцінку і яку відповідь ми можемо дати?

По-перше, нам необхідно пам'ятати істину про природу людини, в її християнському розумінні. Згідно двох першим розділів книги Буття Бог створив чоловіка і жінку для того, щоби вони були морально відповідальними (отримуючи завовіді) і вільними (вони були запрошені, але не примушені до послуху, заснованому на любові). Тому ми не можемо змиритися ні з розпущеністю (яка відкидає відповідальність), ні з рабством (яке відкидає свободу). Християни знають, засновуючись як на Писаннях, так і на досвіді, що людине не може здійснити своє призначення, не визнаючи жодних авторитетів. Необмежена свобода - це ілюзія. Розум людини стає вільним тільки тоді, коли покоряється авторитету істини, а воля - авторитету праведності. Розуміючи ярмо Христове, а не відкидаючи його, ми отримуємо обіцяним Христом спокій (Матф. 11:29-30). Так само і громадяни можуть насолоджуватись свободою тільки в тому суспільстві, яке має хороші порядки.

По-друге, нам необхідно розуміти вчення про божественне відкриття. Осноположниц догмат християнської релігії полягає в тому, що ми сповідуємо наші істини не тому, що люди видумали їх, але тому, що Бог відкрив їх нам. Тому, християнство має той авторитет, який не може бути зруйнований. Проповідники, що розділяють цю впевненість, відчувають себе опікунами божественного відкриття чи, як сказав апостол Павло, "доморядників Божих таємниць" (1Кор 4:1), тобто тих таємниць, які Він відкрив нам. Створення цього не призведе нас до потворного догматизму - самовпевненості, впертості і зверхньості, але допоможе нам звіщати Євангеліє з твердою впевненістю як добру новину від Бога.

По-третє, нам необхідно пам'ятати про джерело авторитету. Вникніть ще раз в ті Біблійні заяви, які цитує д-р Ферріс, і багато інших, подібних на них. На чому будується їх авторитет? Він будується виключно на Бозі, від якого вони походять, але не на нас, цитуючих їх сьогодні. Є щось відштовхуюче в тих людях, які претендують на особистий авторитет і намагаються оволодіти ним, хоча насправді вони його не мають. Це в особливості недоречне за кафедрою.

По-четверте, нам необхідно пам'ятати про практичну користь Євангелії. Основна причина, через яку люди з презирством йдуть геть з деяких проповідей, полягає в тому, що за їх розумінням проповідь відірвана від того реального життя, з яким вони безпосередньо стикаються. А ось авторитет, з яким такі проповіді подаються, робить їх ще більш неприємними. Коли ж звістка, що звіщається, звучить правдоподобно і має безпосереднє відношення до реального життя, вона в самій собі несе авторитет і сама підтверджує свою достовірність; тому не достатньо промовляти авторитетні фрази - ми повинні показати обґрунтованість і доречність того, що ми проповідуємо. Тоді люди слухатимуть з повагою.

Уривок з книги Джона Стотта "Я вірю в силу благовістя. Джерело духовного красномовства". Повний текст книги доступний на сайті Реформатский взгляд.

Джон Роберт Уолмслі Стотт (John Robert Walmsley Stott, 1921 - 2011 гг.) — британський теолог і священик англіканської церкви, піонер євангельського руху. Джон Стотт народився в Лондоні в 1921 році в сім'ї Арнольда і Емелі Стотт. В 1938 році Стотт почув проповідь із закликом до покаяння і став послідовником Христа. Був рукопокладений в 1945 році і став священиком в церкві ВСіх Душ. Це була церква, в якій він виріс і провів майже все життя, за виключенням декількох років, проведених в Кембриджі. Він написав більше 50 книг, деякі з них з'являються тільки на китайській, корейській і іспанській мовах, а також багато статей і докладів. Стотт залишався безшлюбним все життя. Мав захоплення - спостереження за птахами. Зіграв важливу роль в розробці Лозаннського договору про світову євангелізацію в 1974 році. В 2005 році входив в список 100 самих впливових людей в світі по версії журналу Таймс. Джон Р.У. Стотт всесвітньо відомий як популяризатор Біблії і письменник.