Смерть та воскресіння Христа в теології Жана Кальвіна — Михайло Мокієнко [відео]

І це деміфологізує наш погляд на них, тому що зараз ми дивимося на них крізь призму сьогодення.

І друге: щоб судити про Реформацію і діяльність реформаторів, нам необхідно знати оригінальні їх тексти, бо переважно (в кращому випадку) ми знаємо про них опосередковано через свідчення інших. Можливо, святкування Реформації підштовхне нас до того, що ми звернемо увагу на автентичні тексти реформаторів і наше уявлення про них дещо зміниться.

Це також стосується Жана Кальвіна, який був доволі контраверсійною і різносторонньою особистістю. І питання, яке часто задається: «Чи був Кальвін кальвіністом?», бо пізніша традиція наділила Кальвіна рисами, які для нього характерними не були. Виникає, зокрема, запитання, чи надавав Кальвін своїй концепції передвизначення такого керівного значення, якого надав їй кальвінізм.

Жан Кальвін народився на півночі Франції у провінції Пікардія. Справжнє його прізвище — Ковен, пізніше він змінив його на Кальвін, щоб воно звучало більш по-латинськи.

У біографіях Кальвіна і Лютера ми побачимо дуже багато відмінностей, а, як відомо, доля людини впливає на її теологію.

Кальвін часто зізнавався у своїй прихильності до письмового столу і величезному спротиву практичній діяльності. Якби не випадок, він би увійшов в історію не як реформатор, а як вчений, гуманіст і теолог масштабу Еразма. У його ранніх роботах повністю відсутні ті елементи агітації і пропаганди, без яких неможлива організаторська робота по створенню нової церкви.

В цьому сенсі він постає більше як богослов, а Лютер — як організатор.

Лютер був здоровою людиною і щасливим сім’янином, а Кальвін — хворобливий із нещасливим трагічним шлюбом.

Лютер робить акцент на проповіді, Кальвін — на формальному викладі Слова.

Лютер вважав в етиці, що можливо все, що Біблія не забороняє, в той час, як Кальвін вчив, що неможливо те, що Біблія не дозволяє.

Кальвін навертається до протестантизму у 1532-1533 рр. під впливом Лютера.

В 1536 р. Кальвін потрапляє в Женеву, де його приводять на зустріч із женевським реформатором, який переконує його залишитись і розвивати ідеї реформації в місті та реформувати саме місто.

Кальвін сформував катехізис нового вчення. Його перу належить визначна праця «Настанови у християнській вірі».

В Женеві Кальвін відтворював ідею християнського міста-держави. Його ідеалом була держава Ізраїль в епоху П’ятикнижжя, де знайти риску поміж духовною і державною владою було дуже важко.

Нараховують 57 томів праць Кальвіна.

Богослови кажуть, що Кальвін стверджує центральне місце Бога в християнській теології.

Важливо розмежовувати вчення Жана Кальвіна і його послідовників кальвіністів.

Говорячи про його книгу «Настанови у християнській вірі», її аудиторією були християни. Часто в ній відсутні чіткі вирази, що допускає неоднозначні і навіть протилежні трактовки.

Смерть та воскресіння Христа у вченні Кальвіна.

Кальвін вважав, що завдяки смерті Христа відбулося прощення гріхів, при цьому лише гріхи вибраних були прощені (партикуляризм, віра у викуплення лише вибраних).

Для Кальвіна Христос виконував три служіння: Пророка, Царя і Священика. Цікаво, що під час знущань над Христом ставились під сумнів всі три його служіння. Як Пророк, Він був помазаний Святим Духом. Його помазання поширювалось на все Його тіло. Як Цар, Христос має силу для збереження Церкви. Як Священик, Він «здатний відкрити нам доступ до благодаті і вгамувати Божий гнів».

Про помилування вибраних Кальвін пише, зокрема: «Не весь світ належить своєму Творцеві, але милість Божа відводить прокляття і гнів Бога від обмеженої кількості людей, які б в іншому випадку загинули, а сам світ залишений на загибіль, до якої він і був призначений... Причому Він відокремлює цих людей від інших не за чесноти, якими вони нібито володіють, але через небесне рішення».

Він також пише: «Христос був помазаний як Спаситель усього світу, щоб Він міг врятувати лише тих, хто був обраний для Нього Отцем з усього світу; щоб Він дав життя вічне тільки тим, чиїм Главою Він є...»

Цікава думка Кальвіна про жінок: вони для нього є посередниками між Воскреслим та боязливими учнями, які через свою втечу не були достойні чути Самого Христа. Звідси: маємо прислухатися до свідоцтва незначних.

«Суть нашого спасіння ми ділимо поміж смертю Христа і Його воскресінням. Його смертю знищено гріх і усунута смерть. Його воскресінням встановлена праведність і життя у воскресінні. Причому через воскресіння і сама смерть отримала добру дійсну силу...»

Висновок наступний: підхід Жана Кальвіна до смерті й воскресіння Христа витікає з його партикулярних підходів в сотеріології, де своєрідна обмеженість є не питанням Божих можливостей, а принципом Божої волі.

Михайло Мокієнко - кандидат історичних наук, проректор Львівської Богословської Семінарії. Викладає дисципліни: "Історія Церкви", "Історія євангельського руху" та ін. у державних та богословських вузах. Спеціалізується на вивченні п'ятидесятницького руху в Україні. Автор 15 наукових публікацій. Разом із дружиною Катериною виховує трьох дітей.