Україні необхідний досвід протестантизму — Олексій Панич [відео]

Розкажіть, чим для Вас був цей проект. Чи були якісь цікаві перекладацькі досвіди?

Я почну з кінця і спробую дати відповідь на запитання, чому досвід протестантизму корисний нам в Україні. Країні, де є кілька православних, кілька католицьких церков і ще декілька дрібних невизнаних релігійних відгалужень, такій країні конче потрібен досвід протестантизму, нам конче необхідно цікавитись тим, як розвивався протестантизм. І не тільки для того, щоби краще розуміти, хто такі протестанти, але і для облаштування кращого міжрелігійного діалогу, кращого, ніж відбувається в суспільстві зараз.

В чому власне полягає «небезпечна ідея», з якою прийшов протестантизм? Ця небезпечна ідея полягала в тому, що пересічний християнин, що читає Святе Письмо, може і має тлумачити його самотужки

Протестантська спільнота в Україні сьогодні, звісно ж, має свої проблеми, адже в часи Радянського Союзу перед нею стояв вибір: або пристосовуватися до чинної влади, або йти в глуху опозицію, в підпілля — і один, і другий вибір був травматичним для протестантизму. Таким чином, перед протестантською церквою стояло завдання виживання, тому на черзі стояла етика, побудова спільноти, стосунки з державою, осмислення того, чим є відносини держави і церкви, і тут у протестантських спільнот були діаметрально протилежні погляди — хтось йшов на співробітництво, хтось навпаки. Але так чи інакше, на той час не було можливості розвивати богословську думку. І стосунки між відгалуженнями протестантизму в Радянському Союзі, які робили протилежний вибір у питанні взаємовідносин з державою, теж були непростими.

Натомість в Європі за останні 500 років протестанти встигли не лише розсваритися, але і порозумітися. Крім того, в Європі протестантизм розвивався не в межах однієї тоталітарної держави, як це було в Радянському Союзі.

Але чи має та історія якийсь стосунок до нас сьогодні?

Абсолютно має. І тут власне потрібно звернутися до назви книги — в чому полягає «небезпечна ідея», з якою прийшов протестантизм? Ця небезпечна ідея полягала в тому, що пересічний християнин, що читає Святе Письмо, може і має тлумачити його самотужки. В ранньому християнстві така свобода існувала протягом певного часу, але вона призвела до появи єресей і взагалі могла призвести до розколу руху і його знищення через внутрішні конфлікти. Тому свого часу провідні лідери церков зібралися на вселенських соборах і домовилися, окресливши канонічне вчення, а все, що в нього не вписується — засудили. Після того Церква де-факто встановила монополію на тлумачення Святого Письма, і в певний момент це врятувало її.

Пізніше ця монополія стала, навпаки, гальмувати Церкву, оскільки люди стали більш освіченими, Церква втратила монополію на інтелектуалізм. З’явилися університети і вони почали втручатися в тлумачення не тільки світських античних текстів, але і Святого Письма. З’явилися його виправлені переклади.

Крім того, люди почали замислюватись над запитанням: а чи завжди церква робить все правильно? Церква ж може піддаватись корупції. Інколи людина поставала перед вибором: бути з Церквою чи бути з Євангелією? В якийсь момент це призвело до очищення Церкви.

У нас немає засилля протестантизму, але є такий собі «фермент» протестантизму, який відіграє корисну роль

В середовищі Реформації від самого її початку були різні погляди на тлумачення Біблії, і їх представникам необхідно було швидко домовлятися між собою. Філіп Меланхтон запропонував принцип «адіафора», який каже, що певні речі є менш важливими, а в інших, які є основоположними, усі течії сходяться. Власне це і є принципом міжконфесійного діалогу в Україні! На яких принципах можуть порозумітися і знайти підґрунтя для діалогу греко-католики і православні? Саме на принципах «адіафора» Меланхтона, і в цьому сенсі досвід протестантів є корисним, він дає можливість бути різними, але в той же час відчувати певну спільність.

Чи Ви відчуваєте, що сьогодні в Україні така спільна розмова різних конфесій є можлива, і різний досвід католиків, православних і протестантів не заважає їм сідати за один стіл?

Не те, що не заважає, а допомагає! Коли всі вони сідають разом у Всеукраїнській раді церков та релігійних організацій, вони виступають всі разом від імені цієї ради, і це не те ж саме, що виступати від імені своєї церкви. Вони об’єднують свої зусилля заради взаємодії з державою.

В той же час, що тут є впізнавано протестантського? Дуже активна соціальна позиція, водночас, далека від крайнощів: церква впливає на державу, але не для того, щоби отримати світську владу, але щоби бути голосом сумління, запобіжником, який втримує її в певних рамках.

Тому, хоча протестантська церква в Україні сьогодні є порівняно невелика кількісно, але вона дуже активна в соціальній сфері: служіння в дитячих будинках, в роботі з алко- і наркозалежними, в капеланському служінні в тюрмах та в зоні АТО. Сьогодні Раду нацбезпеки та оборони очолює протестант Олександр Турчинов, який сповідує активну соціальну позицію перетворення суспільства. В цьому сенсі це корисно для України — у нас немає засилля протестантизму, але є такий собі «фермент» протестантизму, який відіграє корисну роль.

Чи може бути з боку держави певна увага, більш ніж релігійна, до тих соціальних проектів, які робить протестантська церква сьогодні в Україні?

Я думаю, що ця увага навіть не потрібна, тому що протестантські спільноти будуть і надалі здійснювати ці проекти, навіть якщо на них не звертають увагу. Коли протестантські спільноти займаються якоюсь соціальною діяльністю, вони роблять це за покликанням серця. В цьому сенсі публічність їм не особливо потрібна; єдине, в чому може вона бути корисна — це зміна створеного радянського владою спотвореного іміджу протестантизму.

В певному сенсі протестантизм — це не тільки релігійна свобода, це такий собі дух демократії?

Абсолютно, і цей процес зачіпає дуже різні кола. До прикладу: з’являється в Національному Педагогічному Університеті програма богослов’я. Вчені природничих наук шоковані, бо ще з радянських часів вони звикли, що «атеїзм — це правильний науковий світогляд, а релігія — це лженаука та попівське мракобєсіє». Відповідь на це наступна: якщо певна частина суспільства, нехай і не вся, потребує цього, хоче бачити таких спеціалістів — значить вони мають право на існування. Не всі спеціальності, яких готує держава за гроші платників податків, цікаві і потрібні всім платникам податків. З іншого боку, якщо держава забороняє діяльність богословських факультетів, вона таким чином перестає бути нейтральною і заявляє про себе як про атеїстичну державу, це порушення принципу нейтральності держави.

Держава, на мою думку, повинна бути нейтральною в цьому питанні і надавати майданчик для діалогу поміж атеїстами і віруючими.

Це, до речі, виклик і для самого протестантизму, адже самі протестантські пастори ще старої, радянської «закалки» негативно ставляться до освіти як такої.

Придбати книгу Алістера МакҐрата "Небезпечна ідея християнства. Протестантська революція: історія від шістнадцятого до двадцять першого століття" Ви можете на сайті видавництва "Дух і Літера".

Олексій Панич — доктор філософських наук, професор.