Час мовчати — Дітріх Бонхьоффер

Мовчання не є німотою, як і мова не є марнослів’ям. Німота не дає усамітнення, а марнослів’я не створює спілкування. «Мовчання є крайністю, це — оп’яніння, жертва мови. Німота — стан спотворений, не просякнутий достатньою мірою жертовністю і тому не освячений. Захарія був німий, але не мовчазний. Прийнявши відкриття, він вийшов з Храму не онімілим, але нездатним говорити» (Ернст Хеллоу).

Мова — це Слово, на якому будується спілкування, що невіддільне від мовчання: є «час мовчати і час говорити» (Еккл.3:7). Поряд з певними годинами, які християнин повинен щоденно відділяти для Слова (головним чином, під час загальної молитви і богослужіння), необхідний і час для мовчання: мовчання перед лицем Слова і мовчання, що походить від нього. Особливо воно є бажаним до і після слухання Слова. Слово досягає не балакуна, а людину зосереджену. Тишина в храмі є ознакою священної присутності Бога в Слові.

В стані спокою присутня чудова сила очищення і зосередження

До мовчання часто відносяться байдуже чи навіть негативно, бо бачать в ньому зневагу до Божественного Відкриття в Слові. З такої точки зору мовчання — лише урочистий ритуал, містична спроба переважити Слова. Але тоді втрачають з виду тісний зв’язок поміж мовчанням і Словом. Мовчання є просто тишина перед Словом Бога. Ми мовчимо перед служінням Слова, тому що наші думки вже направлені до нього. Так замовкає дитина перед входом в кімнату батька. Ми мовчимо, почувши Слово, тому що воно ще говорить і перебуває в нас. Ми мовчимо на початку дня, тому що Богу належить перше Слово; ми мовчимо в кінці дня, тому що Богу належить і останнє Слово. Ми зберігаємо мовчання лише в ім’я Слова і, відповідно, не через зневагу, а через поклоніння перед ним і прагнення отримати його.

Мовчання є не що інше, як очікування Слова Божого і благословіння в ньому. Але кожен знає, що в наші дні словесного лушпиння потрібно терпляче вчитися. Істинне мовчання, істинна тиша, справжня зосередженість можуть прийти тільки в результаті душевної рівноваги.

Слово досягає не балакуна, а людину зосереджену

Тишина перед слуханням Слова залишає слід на увесь день. Коли ми навчимося мовчати, готуючись почути Слово, ми зможемо контролювати наше мовчання і нашу мову протягом всього дня. Мовчання може бути надмірно самозакоханим, гордовитим, зневажливим. І таке мовчання не можна назвати справжнім. Мовчання християнина — наступне, тихе мовчання, яке може бути при необхідності зі смиренням перерване. Це мовчання в єдності зі Словом. Тома Кемпійський сказав: «Істинно говорить лише той, хто по можливості вважав би за щастя мовчати». В стані спокою присутня чудова сила очищення і зосередження. Цей факт загальновідомий. Але мовчання перед слуханням Слова веде до правильного його сприйняття і вимови в потрібний момент. Багато менш істотного залишається несказаним — але головне і найбільш потрібне можна сказати декількома словами.

Кожна сім’я живе на обмеженій площі і кожному її члену не вистачає того спокою, якого він потребує, цілком необхідні моменти усамітнення. Після них ми дивимось на своїх ближніх по-новому — свіжим поглядом. В багатьох сім’ях можливо дати один одному час усамітнення і таким чином зберегти нормальне спілкування, виробивши при цьому лише певний розпорядок.

Не будемо обговорювати всі чудові наслідки усамітнення і мовчання, щоби не відхилитись від теми. Можна було б вказати і на можливі небажані наслідки мовчання. Воно може стати важким випробуванням, повним самотності і страху. Воно може стати і хибним раєм самообману; а останнє не краще першого. Мовчання повинно бути тільки зустрічей зі Словом Божим, воно необхідно тільки для цього. І зустріч нам приготована. Християнин повинен бути готовим до будь-яких наслідків зустрічі, якими б вони не були. Якщо він просто прийме їх — то мовчання його буде нагороджене.

Повний текст (російською): Библиотека Якова Кротова.

Дітріх Бонхьоффер (нім. Dietrich Bonhoeffer; 1906 - 1945) — німецький лютеранський пастор, теолог, учасник антинацистського заговору і один із творців Проголошуючої церкви. В квітні 1943 року був арештований, звинувачений у "підриві збройних сил". Тоді ж його помістили в тюрму Тегель. Там він працював на записками, що склали опубліковану посмертно в 1951 році книгу "Спротив і покора". За місяць до капітуляції Німеччини, 9 квітня 1945 року, був страчений шляхом повішання у концтаборі Флоссенбюрг (Баварія).