Виникнення і розвиток університетів в Європі - Філіп Шафф

Університет як організація з'являється в Європі в ХІІ столітті. Він швидко перетворився на центр безперервної інтелектуальної літературної діяльності, в майстерню вченості і наукового прогресу. Демократичний за своїм устроєм, він приймав представників всіх прошарків суспільства, постачав їм нові ідеї і готував до ролі ведучих мислителів свого часу.

Університети були продуктом середньовічної вченості, якому неможливо знайти жодних адекватних аналогій в древньому світі. Вони виросли на ґрунті катедральних і монастирських шкіл, але органічного послідовного зв'язку між університетами і попередніми школами не існувало. Вони склались незалежно, з'явились у відповідь на потребу суспільства, сформувались завдяки змінам в умовах життя і пробудженню думки в Європі. Виникли вони безшумно і непомітно, поступово розвинувшись із недосконалих в ретельно організовані освітні заклади.

Університети не були безпосереднім творінням церкви. На відміну від хрестових походів, жодний церковний авторитет не спричинив їх появу. Можна сказати лишень, що люди, що стояли біля їх витоків і створили їх, були церковними діячами, а папи виявились достатньо мудрими, щоби стати їх покровителями і, як у випадку Парижу, взяти управління ними в свої руки. Університети виникли завдяки ентузіазму окремих вчителів, чиї діалектичні навики і привабливість формували коло студентів повсюди, куди б вони не відправлялись. Болонья, завдяки Ірнерію і іншим вчителям, і Париж, завдяки групі людей, найвидатнішим із яких був Абеляр, стали центрами, де ідея університету реалізувалась раніше всього і найбільш відчутним чином. Ці вчителі усвідомлювали необхідність спеціалізації освіти і спеціалізували її.

На фото: Гарвардський університет, США.

Перші університети виникли в Італії, найдавніші - в Салермо і Болоньї. За ними слідом - Паризький і інші французькі університети. Потім йшла Англія, за нею Іспанія. Прага першою втілила цю ідею в Центральній Європі. Власне німецькі університети відносяться тільки до другої половини XIV століття: у Відні (1365), в Ерфурті (1379), в Гейдельберзі (1385), в Кельні (1388). Три шотландських університети, Св. Андрія, в Глазго і в Ебердині, були засновані в XV столітті. На це століття припало також народження університетів далекої півночі, в Копенгагені і Упсалі. До кінця XV століття нараховувалось майже вісімдесят цих учбових закладів. Деякі з них пізніше припинили своє існуваня, деякі були відомі лише у своїй місцевості.

Салерно, Болонья, Париж, Падуя, Оксфорд, Кембридж і інші університети не завдячують своїм існуванням жодним папським чи королівським постановам. Університети в Тулузі (1229) і Римі (1244) були першими, що виникли згідно із папськими буллами. Неаполітанський університет був заснований імператором Фрідріхом ІІ (1224). Іспанські університети Паленсії (1212), Саламанки (1230) і Севільї (1254) були засновані королями Кастилії. Празький університет (1347) був заснований подвійною хартією папи і Карла IV. Деякі університети з'явились через незгоди у вже існуючих університетах: Падуя була заснована групою незгідних студентів Болоньї, а Кембридж в 1209 р. - групою студентів Оксфорду; Лейпциг (1409) виріс внаслідок незадоволення німецького "народу" навчанням в Празі. Найдревніший із тих університетів, що були створені папою, але перейшли на сторону Реформації, - Гейдельберг.

Первинно університетом називалось не приміщення чи місце, де відбувалось навчання, а спільнота вчителів і студентів (universitas magistrorum et scholarium). Термін "університет" означав лише групу людей і являв собою не більше ніж словосполучення "ваша спільнота" чи "всі ви" — univer­sitas vestra. В XII — XIII століттях університети часто відносили до гільдій. Гільдія викладачів, чи університет, була групою людей, чи проводили заняття, а еквівалентом слова "університет" в тому значенні, в якому ми його використовуємо зараз, в середні віки були слова studium і studium generale ("заняття" чи "загальні заняття"). Так, Болонський університет називався studio Bononie или Bononiese (він досі називається studio Bolognese в Італії), Паризький — studium Parisiense, Оксфордський — studium Oxoniense. Додаток "загальний" відносився до студентів, а не до сукупності галузей знання і означав, що studium відкритий ждя всіх прошарків суспільства. До XV століття термін "університет" отримав наше сучасне значення. Центри знань стали називатись alma чи alma mater ("годуюча (благодатна) мати") лише в XIII столітті.

У провадженні своїх справ університети брали за зразок Болонью і Париж. В Болоньї всім керували студенти, в Парижі - викладачі разом із студентами. В плані відносин з папою і церковною владою Болонський університет завжди був вільним, антипапським і антиклерикальним порівняно з його молодшим французьким братом. Активно застосовувався демократичний принцип. Перше, на що варто звернути увагу, - це роль, яку відігравали різні факультети. В Парижі факультети повністю сформувались в середині XIII століття. В 1281 р. університет як організація пообіцяв захищати кожен із своїх факультетів, але вже задовго до того кожен факультет присвоював свох власні вчені ступені, сам планував лекції і самостійно вирішував інші формальності.

Другим моментом була роль в адміністрації так званих земляцтв чи "народів". В Болоньї були чотири земляцтва: італійці, англічани, провансальці і німці. Студенти Парижу також ділились на чотири групи, що представляли Францію, Пікардію (включаючи Нідерланди), Нормандію і Англію, яка в 1430 р. поступилась місцем Німеччині. Характерна організація Паризького університету відноситься до початку ХІІІ століття. Спочатку це були нестійкі колонії, об'єднані за національною і мовною ознакою, але потім вони перетворились у корпоративні організації, я кожна з них мала свій кодекс. Колонії, в свою чергу, ділились на провінції. Їх офіційний керівник, що називався ректором, стояв на чолі всієї корпорації. В Болоньї його називали, вже в 1194 р., "ректором громад", rector societatum. Він керував справами університету разом із радою, що представляла провінції.

В Парижі був також канцлер, старійшина служителів. Він очолював капітул Нотр-Даму, і його називали почергово то управителем собору, то канцлером Парижу. Йому належало право видавати ліцензії на викладання і присвоювати вчені ступені. Його влада постійно визнавалась папами, але вона була обмежена папським указом, і ректор отримав ті права, які втратив канцлер. В Болоньї за указом Гонорія ІІІ (1219) вчені ступені присвоював архідіякон єпархії.

Найпізніше, до 1264 р., у кожного факультету в Парижі був свій власний декан, що мав право видавати ліцензії на викладання на своєму відділенні. Така ліцензія, jus docendi чи legendi, що її видавали в Болоньї чи Парижі, наділяла правом викладати всюди — jus ubique docendi. Григорій IX (1233) і інші папи наділили такими ж правами керівників Тулузи і інших університетів, але виглядає сумнівним, що їх вчені ступені поважались в інших місцях. Навіть оксфордська ступінь не давала права читати лекції в Парижі без переекзаменування. Коли Олександр IV дарував вчителям із Саламанки право викладати "всюди", сюди не включались Болонья і Париж. 

На фото: Оксфордський университет, Великобританія.

Проблема середньовічних наукових ступенів доволі складна. Як виглядає, існувало три ступені: бакалавр (baccalaureus), ліценціат (власник диплома) і доктор чи маґістр. Вони відповідали трьом ступеням гільдій - учень, підмайстер і майстер. Бакалаври приймались в університети на роботу після екзамену і читали другорядні лекції. Вчена ступінь не тільки свідчила про виконану роботу, але була сертифікатом, що давав його власнику право на читання лекції і викладання. Звання маґістра (magister), доктора (dominus) і профессора (scholasticus) були синонімами. Зазвичай в Болоньї використовувався титул доктора, а в Парижі - маґістра, але поступово в Парижі докторами стали називати спеціалістів по канонічному праву, а маґістрами - по богослів'ю. У своїй хартії 1224 р. Фрідріх говорив про "докторів і маґістрів на кожному факультеті" - без сумніву, використовуючи ці слова як синоніми. Екзамен на посаді називався "визначенням" (determinance), головною його частиною було представленням тезисів і захист проти всіх опонентів.

Робер де Курсон (1215) постановив, що для отримання доктора богослів'я необхідна восьмирічна освіта, але на початку XIV століття цей термін збільшили до чотирнадцяти років. На юридичному факультеті навчались протягом восьми років, на медичному - шість років.

Перше письмове свідчення, де голова Паризького університету називається ректором - це булла Олександра IV (1259), але сама посада, без сумніву, існувала задовго до того. Ректор вибирався прокторами, чи президентами чотирьох земляцтв. Ректор повинен був бути маґістром мистецтв і міг бути мирянином, але він не мав права бути в шлюбі. Він виступав в урочистих випадках і носив особливий костюм, який його вирізняв. Він відповідав за організацію, яку очолював. До паризького ректора звертались vestra amplitudo («ваш надмір», «ваша широта»).

Середньовічні університети були центрами, де розквітали ідеалі і надії молодого покоління. Там були посіяні насінини церковних і інтелектуальних рухів наступного часу і революцій, що засуджувались консервативними колами як наукові новаторства і доктринальні ересі.

Один середньовічний автор стверджував, що трьома основними засобами збереження католицької віри були священство, імперія і університет, однак так було не завжди. В Парижі зародились найсильніші нападки на теорію папського абсолютизму і звідти ж століттям пізніше вийшли реформатори Жерсон і д'Альї. Гусітство почалось у Празькому університеті. Віттенберг, який відкрився останнім із середньовічних університетів, захищав Лютера і слідував за ним. Базель, творіння Пія ІІ, Гейдельберг, Оксфорд, Кембридж, Сент-Ендрюс і інші університети стали плацдармом для нових ідей. З іншого боку, Сорбонна, Лувен і Кельн наказували спалити праці Лютера. Але в плані розвитку культури і поступального прогресу людства університети були все ж найціннішим вкладом середніх віків в сучасність.

Стаття підготовлена Прес-центром СЄЛФ на основі книги Філіппа Шаффа "Історія християнської церкви", Том V "Середньовічне християнство. Від Григорія VII до Боніфація VIII. 1049-1294 р. по Р. Х.", § 90 "Університети".

На титульному фото: Оксфордський университет, Великобританія.

Читайте також: 10 книг про історію і сучасність протестантскої Реформації.