Християньский патріотизм

«Як можна любити країну, яка принесла нам стільки страждань?» - Це ще одне з популярних запитань. Багато хто з християн стверджує: «Патріотизм разом з його прив'язаністю до земних справ є плотських та недостойним народженого згори християнина».

Бог створив цей світ багатоманітним. Неймовірна відмінність форм і видів приводить в захоплення кожного, хто спостерігає за природою. Саме різноманітність форм створює реальність, в якій різні організми доповнюють один одного, в сукупності створюючи одну цілісність. Точно так само і з народами.

Розмаїття – це свідчення багатства життя. Різноманітність нації, мов і культур – це прояв багатства, яке Творець вклав у цю величезну, чудесну цілість, яка називається людством.

Творець створив цей світ багатонаціональним. У книзі Буття в 11 розділі ми читаємо оповідання про те, як утворилися нації. У цьому повному символів оповіданні перед нами відкривається істина про те, що різноманіття націй, мов і культур – це серйозна перешкода для поширення гріха.

Будь-який фермер або лісник знає, що монокультура – це найкраще підґрунтя для поширення хвороби. Як світ природи складається з малих цеглинок (атомів, молекул, клітин), так і людство складається з сімей, націй, рас. Спроба зруйнувати національний світ неминуче спричинить крах сімейних цінностей. Популярний нині рух глобалізму, що ставить за мету побудови всесвітнього уряду і злиття націй, вважає, що традиційна сім'я є пережитком минулого.

Біблія, особливо Новий Завіт, чітко говорить про те, що справжня батьківщина людини – не в цьому житті (Флп. 3,20; Євр. 11,13-16). Але наше життя на небесах залежить від нашого проживання тут на землі і, особливо, від того, наскільки ми жили тут «вірою, що чинна любов'ю» (Гал.5,6). Життя людини, згідно зі Священним Писанням, не полягає в тому, щоб, склавши руки, чекати вічного життя, але в тому, щоб, наслідуючи Бога, виконати своє покликання. А покликання людини – "діяти любов'ю», тобто активно і конкретно любити. Отже, сенс життя людини – «Люби Бога ... і ближнього свого як самого себе».

Часом легко любити всіх людей разом, і особливо тих, хто далеко, наприклад, негрів в Африці. Але ближній – це, перш за все той, хто близько – це твоя сім'я, твої сусіди, твій народ. Любов не абстрактна, вона конкретна. Любов – це служіння. Так як кожна людина обмежена, то це служіння відбувається згідно з пріоритетами. Очевидно, що пріоритет – це служити тим, хто живе поруч. «Якщо ж хто про своїх і, особливо, про домашніх не дбає, той відрікся від віри і гірше невірного» (1 Тим. 5,8). 

Християнин покликаний Богом любити, в першу чергу, свій власний народ. Традиційний патріотизм має свої глибокі корені в юдео-християнській традиції.

Патріотизм – це і є любов до свого народу. Це слово походить від латинського слова patria, що позначає «вітчизна». Не потрібно плутати патріотизм з націоналізмом (піднесенням свого народу за рахунок інших), з шовінізмом (ненавистю до інших народів) або расизмом (презирством до інших рас).

Патріотизм – це благородна любов до своєї країни і до всього, що її складає: до народу, до його культури, до історії, до рідного пейзажу. «Любов від Бога і кожен, хто любить, родився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не пізнав Бога, бо Бог є любов» (1 Івана 4,7-8).

Традиційний патріотизм має свої глибокі корені в юдео-християнській традиції. Книги Святого Письма сповнені прикладів справжнього патріотизму. Цар Давид захоплюється красою землі, даної Богом для його народу. З якою любов'ю він переказує славні і не дуже славні події з історії ізраїльського народу!

У Пс.136 біблійний автор відкриває свою величезну прихильність до рідної землі: «Якщо я забуду тебе, Єрусалиме, забудь мене, правиця моя» (Пс. 136,5) Прекрасним прикладом патріотизму є старозавітний герой Неємія. Він присвячує свою кар'єру, свої багатства, ризикує життям – і все це для відновлення рідної країни. Апостол Павло такими словами висловлював свій радикальний патріотизм: «що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом» (Рим.9:2,3).

Історія християнства також свідчить, що кращі християни не відокремлювали такі поняття як служіння Богу і служіння своїй батьківщині. 

Реформатори XVI ст. одними із перших залишили латинь і в своїй діяльності свідомо почали використовувати національні мови. Шведи й голландці під прапорами Реформації боролися за свою незалежність. Ми можемо однозначно сказати, що європейський багатонаціональний світ утворився саме завдяки Реформації.

Багато цікавих прикладів християнського патріотизму показує нам історія Сполучених Штатів Америки. Аж до недавнього часу американці пишалися тим, що живуть в найбільш освіченій, найбільш волелюбної і найбільш процвітаючій країні, а все це тому, що ця країна була найбільш богобоязною і благочестивою. Більшість славних моментів історії Америки пов'язані з євангельською вірою її дітей.

Християни в Південній Кореї сьогодні користуються заслуженим престижем, і це, як каже доктор Йонгі Чо, безпосередньо пов'язано з їх патріотизмом. Коли Корея перебувала під японською окупацією, тими, хто активно виступили у боротьбі за незалежність, були саме корейські християни.

Білоруські протестанти XVI століття є для нас яскравим прикладом патріотизму. Предтеча східноєвропейської Реформації Франциск Скорина в передмові до однієї з біблійних книг, яку переклав на рідну мову, так розумів християнський патріотизм: «У добрих справах і в любові до Батьківщини її не тільки жінки, а й чоловіки наслідували, і всяку працю і скарби для загального блага і для Батьківщини своєї не шкодували. Тому що від народження звірі, що ходять в пустелі, знають лігва свої, птиці, що літають в повітрі, знають гнізда свої , риби, що плавають в морі і в річках, відчувають потоки свої, бджоли і їм подібні захищають вулики свої – так само і люди, до того місця, де вони народилися і зросли в Бозі, велику любов мають».

Інший реформатор, Симон Будний, в передмові до катехізису так звертався до князів Радзивилів: «Правильна ця справа, щоб ваші княжецкіє милості любили мову цього народу, в якому ваші предки і їх княжецкіє милості отці ваших княжецкіх милостей займають важливі посади».

Подібні фрази можна зустріти і у Василя Тяпинського, і в Статуті Великого Князівства Литовського, і в інших знаменитих документах того часу. Патріотична позиція білоруських євангельських християн XVI століття виражалася також у політичній діяльності реформаторів. На Сеймі 1563 р. Миколай Радзівіл Чорний безкомпромісно відстоював інтереси Великого Князівства , виступаючи проти тісної інтеграції з Польщею. У той же час його брат Миколай Радзівіл Рудий з героїзмом захищав східні кордони країни від московської навали.

Чудовим прикладом християнського патріотизму першої половини XX ст. є пастор найбільшої в Східній Європі баптистської церкви – брестський пастор Лука Дзекуць-Малєй. Крім масштабної пасторської діяльності Дзекуць-Малєй активно займався організацією білоруського національного життя в Західній Білорусі. Він засновував білоруські школи, займався культурною діяльністю, переклав Новий Завіт і ряд інших духовних книг на білоруську мову. Білоруска євангельська історія багата прекрасними прикладами справжнього патріотизму.

Що означає бути патріотом сьогодні? Патріот – це в першу чергу той, хто ототожнює себе зі своїм народом і бере відповідальність за свою країну. Ця відповідальність виражається в тому, що тобі не байдужа доля Батьківщини, але ти всіма силами служиш їй.

Бути патріотом – значить трудитися для блага свого народу. Це також боротися зі всякою темрявою, яка намагається перешкодити здійсненню призначення твого народу. Бути патріотом – значить просвіщати свій народ, робити його таким, яким хотів би бачити його Бог.

Християнин, служачи своїй країні, служить Богу. Але, щоб їй правильно служити, потрібно її знати. Тому християнину необхідно пізнавати культуру, історію, природу, життя своєї країни. Християни як люди, що знають Бога, Який є Світлом, повинні бути найбільш освіченими людьми в суспільстві. Їм необхідно постійно виробляти правильний біблійний погляд на будь-яку реальність і будь-яку подію. Християни повинні бути людьми, які знають, як повинно має бути влаштоване життя в їхній країні.

Відсутність патріотизму є сьогодні однією з найсерйозніших проблем білоруського та українського суспільства і джерелом безлічі інших проблем, які переживають наші народи. Недолік здорового патріотизму – це також проблема, притаманна сучасним євангельським християнам в наших країнах. Якщо ця ситуація не зміниться, євангельські християни не зможуть виконати ту місію, яку Господь призначив їм виконати. Без любові до своєї країни християни не зможуть їй допомогти.