Як правильно дивитись на церкву Божу — Денис Подорожний [відео]

Коли ми говоримо «народ Божий» — про що ми говоримо? З одного боку, ми говоримо про церкву; з іншого боку, народом Божим називався ізраїльський народ. І той, і інший образ є правомірним, але є одне «але». Коли народом Божим був ізраїльський народ, Бог являвся людям, спілкувався з ним, але неможливо було сказати, що Він жив в них.

Пізніше приходить Ісус, виконує місію спасіння, потім створюється Церква. І я скажу, що неправомірно відділяти «народ Божий – церква» від «народ Божий – Ізраїль», адже Церква була створена в Єрусалимі.

Але щось змінилось. Бог говорить «І дам Я їм серце пізнати Мене, що Я Господь. І вони Мені будуть народом, а Я буду їм Богом» (Єр.24:7). Апостол Петро пише: «Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» (1Петр.2:9,10) В посланні до Ефесян про Церкву написано, що «вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!» (Еф.1:23)

Тому ми дивимося сьогодні на Церкву як на Тіло Ісуса Христа.

Коли ми говоримо про Ісуса Христа, в Ньому з’єднується людська і божественна природа. Він не є напівбог-напівлюдина, але на 100% Бог і на 100% людина, в цьому є унікальне явище Бога. Нам це важко зрозуміти, але всяке відхилення від цього вчення є заблудженням.

Такі відхилення були в історії церкви. Скажімо, було вчення аріанства. Його представники говорили, що Ісус — це найкраща Людина, але не Бог. Та якщо Ісус — не Бог, то на якій підставі Він прощає гріхи? Писання говорить: «Ісус їм відказав: Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є» (Iван.8:58).

Інше вчення, докетизм, говорило: Він — Бог, але Він лишень показав, як бути людиною. Але тоді запитання: Він тоді не помирав на хресті і все це був театр?

Нам важко зрозуміти, але істина полягає в тому, що Ісус є 100% людина і 100% Бог.

Тому в християнстві часто люди йдуть в крайність, схожу на християнство, але яка не є християнством.

Яке це має відношення до церкви? В церкві, подібним чином, поєднуються дві природи — божественна і людська. І коли ми цього не розуміємо, в нас можуть бути серйозні проблеми.

Якщо ми дивимось тільки на людей — вони роблять постійно помилки, і ми не бачимо Бога за людьми.

Інші не бажають бачити людей, але і це помилка.

Я хочу показати вам цілісний погляд на Церкву, адже Вона об’єднує обидві ці природи. Уявіть собі Церкву без Христа — це ж не Церква! Клуб, компанія, що завгодно, але не Церква. А Церква без людей?

Я хочу звернути вашу увагу на чотири пункти, що відносяться до церкви.

1. Не ігнорувати особу Христа, як голову Церкви.

«Пам'ятай про Ісуса Христа» (2Тим.2:8)

Дивовижно, що це пише апостол Павло служителю Тимофію.

З часом ми легко можемо звикнути до церковного життя. З часом ми можемо ходити в церкву за звичкою чи по якимось іншим причинам. Ми можемо звикнути до Бога, «навчитися» ого «використовувати» у своїх інтересах.

Чому люди часто йдуть з церкви? Одна з причин — вони бачать людей, але забули про особистість Ісуса Христа.

2. Не ігнорувати працю Христа.

«Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса» (Фил.1:6)

Людина приходить в церкву, кається, і відбуваються зміни — вона кидає пити, купити, матюкатися. І часто в нас є таке розуміння, що всі зміни в ній повинні відбутися в період поміж покаянням і хрещенням.

Але купа особливостей нашого дурного характеру змінюються протягом років. Звичайно, деякі гріхи, як блуд, повинні «відпасти» відразу, але багато будуть відпадати роками: лінь, трудоголізм, комплекси, конфлікти... Писання говорить, що це «добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса». Він ліпить нас, немов глину у Своїх руках, і ми змінюємося.

Для чого нам це розуміти? Бо коли ми дивимося один на одного, нам іноді важко повірити, що Бог здатний когось змінити.

3. Не ігнорувати працю людей.

«Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!» (1Кор.15:58)

Все, що ми бачимо в церкві — це діло рук людей, а не безпосередньо Бога! Люди в церкві співають і грають, люди проповідують, люди роблять прибирання, платять по рахункам...

Допоки не буде людини, здатної робити щось в якомусь служінні, воно не буде діяти.

4. Не ігнорувати особистість людей.

«Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові» (Євр.13:16)

Спільність — яка ж це жертва? Адже якщо людина комунікабельна — з нею ж приємно спілкуватися, чи не так?

Знаєте, в чому проблема? Спільність, про яку говорить апостол Павло, це не спілкування тільки з тими, хто нам подобається.

Чому почали розвиватися рухи турботи про сиріт? Тому що хтось звернув увагу на бездомних дітей, бо вони — особистості.

Хтось звернув увагу на алкоголіків, бо вони — особистості.

Хтось звернув увагу на людей, які живуть на сході України, де розпочалась війна, що вони — особистості.

Денис Подорожний – пастор церкви в Середній Азії протягом більше двадцяти років. Дипломований спеціаліст в галузі релігієзнавства, має ступінь почесного доктора богослів'я. Також відомий активним медіа-служінням через Інтернет і телебачення.