Служіння без служіння, або чого очікують люди від церковних зібрань — Анатолій Козачок

Відомо, що життя в столиці визначено відрізняється від життя в провінції. Чи відображається це на житті церкви?

Ритм життя у Києві дуже високий — за один день ти повинен встигнути дуже багато. І це впливає на все — інша музика, інше мислення, інші цінності. Люди у великих містах не люблять витрачати час впусту і не будуть приходити на служіння, якщо там немає служіння, — тобто коли пастор непідготовлений, коли спів без репетиції, коли все робиться «як-небудь». Тому церкви міста Києва певним чином відрізняються від церков в інших містах України музикою, проповідями і навіть стилем життя. Але, тим не менш, до нас багато приїжджає гостей з різних міст України, і ні з ким в нас не було проблем в спілкуванні.

Чим живе ваша молодь і як ви досягаєте невіруючих молодих людей?

Якщо бути до кінця відвертим, я б сказав, що ми досі не навчилися працювати з молоддю, що входить до різних субкультур. Одна із причин в тому, що вони інші: в них інші цінності, інша музика, інший одяг і т.д. І не завжди люди в церквах відчувають себе комфортно, коли така молодь приходить на богослужіння, тому що вони приносять іншу культуру. І здатність церкви прийняти чи не прийняти їх визначає те, залишиться чи ні така молодь в церкві.

Сьогодні наша молодь проводить роботу в університетах і школах, направлену на профілактику негативних явищ, таких як наркоманія, алкоголізм, тютюнопаління і т.д. Найбільш ефективний на сьогодні метод євангелізації — особисте спілкування віруючої людини з невіруючою.

Наявність багатьох різноманітних церков в місті Києві підштовхувала багатьох молодих людей до непостійності, пошуку чогось більш нового. Але зараз такої проблеми вже немає. Молодь, яка прийшла в наші церкви за останній час, це в більшості своїй випускники університетів, це думаюча молодь. Вони більше живуть своєю церквою. Єдина проблема, яка може викликати відхід молоді з церкви — це відсутність спілкування. Якщо не буде спілкування, вони почнуть шукати його в інших місцях. Спілкування — це служіння, сучасні заходи, євангелізації, які проводить молодь. Якщо люди чимось зайняті в церкві, то зникає багато запитань.

Відносини з іншими церквами.

В основному міжцерковне спілкування проходить в рамках нашого об’єднання, хоча зі всіма іншими церквами Києва ми також маємо нормальні, робочі відносини.

Чи ростуть церкви у Києві?

На жаль, сьогодні ми не спостерігаємо того зростання, яке було в 90-х роках. І це стосується не тільки нашого об’єднання, але і всіх церков Києва. Але деякий ріст є. І наша задача зараз — знайти ті методи євангелізації, які будуть працювати в умовах сьогоднішнього дня. Як я говорив вище, це і особисте спілкування, і різноманітні учбові програми, профілактика негативних явищ.

Яке у вас бачення розвитку Київського міського Об’єднання?

Основне бачення — відкриття нових церков. В кожній церкві є люди, які локально живуть в певних районах міста чи навколишніх селах. І ми починаємо з того, що відкриваємо в цих містах домашні групи з метою відкриття в майбутньому на базі цих груп нових церков.

Фінансове забезпечення служителів в Києві, і як при зайнятості пастора Ви знаходите час для сім’ї?

Ісус Христос ніколи не побуджував людей до неробства. Якщо говорити про служіння пастора, то якщо ми повністю довіряємо Богу, то і отримуємо підтримку від Нього. Слова «не турбуйтеся ні про що» закликають нас не вділяти чому-небудь часу більше, аніж ми вділяємо служінню Богу. І якщо всі думки людини зайняті питаннями матеріального характеру (навіть якщо це пов’язано із забезпеченням власної сім’ї), то він ніколи не виконає того покликання, до якого його покликав Бог, і не досягне успіху в своєму служінні. Людина повинна розуміти до чого покликав її Бог, і якщо це — служіння, значить вона повинна займатися служінням, а Бог вже потурбується про її матеріальне забезпечення.

Більшість наших служителів знаходяться на утриманні церков, але є і ті, хто підробляє на якійсь роботі.

Є ще таке поняття, як сімейний бюджет. Це допомагає правильно розподілити фінанси, на чомусь економити, іноді в чомусь себе обмежити, — це ми теж повинні вміти.

Для того, щоби виділити час сім’ї, необхідно цей час запланувати. Хоча це звучить жорстко, але інакше не вдасться побути з сім’єю, позаяк роботи завжди достатньо. Коли в один момент починаєш розуміти, що ти маєш сім’я, про яку необхідно турбуватися, підростають діти, яких, турбуючись про інших, можна втратити, то намагаєшся виділяти сім’ї більше часу.

Дивлячись на пасторів великих київських церков, які їздять на дорогих машинах, не відчуваєте бажання їх «догнати»?

Дійсно, в Києві є так звані «успішні» служителі, які їздять на дорогих машинах, але переважно ці машини були їм або подаровані, або куплені на гроші, зароблені в бізнесі. Насправді пастори церков Києва — роботяги, тому що існує «релігійна конкуренція», і якщо будеш погано проповідувати чи недостатньо турбуватися про паству, то буде приходити мало людей чи взагалі не будуть приходити. Я думаю, що я вже перейшов ту межу, коли хотілось доганяти когось і переганяти — все це в минулому. Цьому є дві причини: перша — в кожного з нас є своє покликання, і друга — в кожного з нас є свої цілі і свої можливості.

Пастор і бізнес — як Ви на це дивитесь?

Складне запитання. Сфера духовного служіння і сфера бізнесу — це різні сфери життя. І продукують вони різні цінності. Наприклад, людину, яку ми можемо взяти на роботу в церкві, ми ніколи б, можливо, не взяли на роботу у своєму бізнесі. Тому що ті помилки, які можна покрити любов’ю в церкві, можуть коштувати всього бізнесу, якщо будуть допущені на роботі. І не всі мають здатності для бізнесу, але буває, що пастор підробляє, роблячи своїми руками те, що він може робити, і це нормально.

Як себе відчуває Ваша дружина в ролі дружини служителя?

Мабуть, краще б на це запитання відповіла б вона сама. Але я можу сказати, що моя дружина ніколи не висловлювалась негативно про моє, чи я б сказав, наше служіння. Я думаю, ми знайшли вихід в тому, що виділили певні дні, коли ми можемо бути всією сім’єю. Я вдячний Богові за мою дружину, яка завжди мене підтримує.

Джерело: Церква Християн Віри Євангельської України.

Анатолій Миколайович Козачок народився на Волині, в селі Воєгоща Камінь-Каширського району. Його дружина родом з Луцька, в них четверо дітей — два хлопця і дві дівчини. Після служби в армії деякий час служив на місії в Карелії, в 1993 році поступив в Київський Біблійний Інститут, після його закінчення пройшов навчання в Євангельській Теологічній Семінарії. З 1998 року є пастором київської церкви «Філадельфія». В 2010 році був обраний старшим пресвітером Київського міського Об’єднання Церков Християн Віри Євангельської.